35

Кабінет Адріана дихав важкою розкішшю та запахом старої шкіри. Після нічного хаосу тут встановили нове вікно, засклене масивним броньованим склом. Важкі дубові двері були щільно зачинені, відсікаючи кабінет від могутньої сили Адріана, який у залі, залякував вампірів клану. У кімнаті панувала тиша, яку порушувало лише потріскування дров у каміні та тихий дзвін кришталю.

Калеб стояв біля самого вогню. Його біла сорочка, змінена після бою, була розстебнута на кілька гудзиків. Обличчя його, зазвичай відкрите й зухвале, зараз здавалося висіченим із граніту. Він не став чекати, поки сестра заговорить першою. Різко розвернувшись, він виставив руку, впершись у камінну полицю. В його очах палахкотіло багряне світло — ознака того, що його внутрішній звір, роздратований запахом вовчої крові, ще не вгамувався.

— Фенрір знає, Селено. Він знає щось, що змушує його посміхатися навіть тоді, коли коріння ламає йому ребра, — голос Калеба був низьким і вібруючим, наче рикання. Він зробив крок до сестри, скорочуючи дистанцію. — Чому він подивився саме на тебе? Чому сказав про ворогів усередині клану і явно мав на увазі не нікчемного Лукаса?

Селена ж залишалася втіленням крижаного спокою. Вона була одягнена в сувору чорну сукню з високим коміром, яка підкреслювала її блідість і аристократичну витонченість. Її обличчя, з ідеально нанесеним макіяжем, не видавало жодної зайвої емоції. Вона повільно, майже медитативно розливала старий бурбон у два келихи, стежачи за тим, як бурштинова рідина торкається стінок кришталю.

— Не сердися, Калебе, тобі це не личить, — нарешті промовила вона, простягаючи йому один із келихів. Її пальці були ідеально рівними, без жодного тремтіння. — Відьми самі винні в тому, що сталося. Серед них були зрадниці, ті самі ренегатки, які прагнули помсти більше, ніж миру. Весь цей ковен — лише купа хмизу, що чекав на іскру.

Вона зробила невеликий ковток і глянула на брата через вінця келиха. Її очі, холодні й проникливі, здавалося, бачили його наскрізь.

— Так, я зустрілася з Фенріром до його нападу на ковен. Я не збиралася заперечувати це вічно. Я сподівалася на пророцтво. Хотіла побачити, чи справді Елара — та сама сила, яка здатна або врятувати наш клан, або знищити нашого найдавнішого ворога. Фенрір був лише інструментом, Калебе. Небезпечним, але передбачуваним.

Калеб застиг, стискаючи келих так сильно, що кришталь жалібно скрипнув. Його гнів змінився на холодний жах від усвідомлення масштабів її гри.

— Ти підставила Елару... і ледь не загубила життя Адріана, — процідив він.

Селена поставила свій келих на стіл і підійшла до вікна, вдивляючись у власне відображення.

— Адріан занадто захоплений своєю новою роллю рятівника, щоб бачити очевидне. А Фенрір... Фенрір отримав те, що хотів — ілюзію перемоги. Але він не врахував одного: коли відьма п'є кров Еріксона, правила гри змінюються для всіх.

Вона обернулася до Калеба, і на її губах заграла ледь помітна, майже примарна посмішка.

— Тобі краще не знати всього, що ми обговорили на тому будівельному майданчику. Деякі розмови мають залишатися між хижаками.

Вона згадала ту зустріч — сирий запах бетону, опалу шерсть вовка і той момент, дивилася прямо в очі смерті, пропонуючи їй угоду, від якої неможливо відмовитися.