33

Фенрір, затиснутий у смертоносні лещата стародавнього коріння, видав звук, схожий на суміш скаженого сміху та передсмертного хрипу. Його грудна клітка тріщала під тиском живих пут, а очі наливалися кров'ю. Але саме тієї миті, коли перемога здавалася остаточною, три ренегатки, що вціліли після вибуху магічного світла, вигукнули останнє закляття.

Простір навколо вожака зграї почав викривлятися, наче марево над розпеченим камінням. Чорний дим — густий, їдкий і сповнений смороду паленої шерсті — заповнив залу, засліплюючи і вампірів, і відьом.

— Це ще не кінець, Адріане! — голос Фенріра долинав ніби з іншого виміру, спотворений і демонічний. Перед тим як зникнути, він на мить затримав погляд на Селені й вигукнув так, щоб Адріан почув: — Ти віриш у вірність свого клану?

Коли дим нарешті розсіявся, на місці, де щойно був затиснутий перевертень, залишилося лише розірване коріння та плями темної, майже чорної крові. Ренегатки зникли разом із ним, залишивши по собі тільки стійкий запах сірки та холодне відчуття незавершеної розплати.

Попіл битви холонув.
У катакомбах запала гнітюча тиша, яку порушувало лише важке дихання поранених та мірне крапання води зі склепінь. Велична зала Серця Кореня виглядала сплюндрованою: обгорілі плями, уламки каміння та зів'яле листя перемішалися з клаптями вовчої шерсті. Сріблясте Дерево Пам’яті тепер пульсувало слабко, а на його корінні подекуди залишилися чорні шрами.

Елара похитнулася. Срібне сяйво в її очах, що щойно освітлювало всю печеру, згасло, і вона почала падати. Адріан миттєво підхопив її. Дівчина була крижаною на дотик, її бліде обличчя здавалося майже прозорим у напівтемряві, а по тонких венах на шиї все ще пробігали темні іскри — залишки його вампірської крові. Її верхній одяг був розірваний на плечі й заляпаний брудом та кров'ю.

Селена підійшла до них, витираючи вишуканою шовковою хустинкою свій тонкий стилет. Її оксамитова сукня, попри бійку, виглядала майже бездоганно, якщо не рахувати кількох плям на подолі. Вона дивилася на Елару з холодною цікавістю, приховуючи за маскою спокою легке тремтіння пальців — слова Фенріра влучили в ціль.

— Він повернеться, — холодно промовила Селена, не дивлячись братові в очі. — Фенрір не знає честі, проте вміє вичікувати. Тепер, коли він побачив це, — вона вказала гострим стилетом на їхні зчеплені руки, — він приведе сюди всю зграю.

Калеб, чий шкіряний обладунок був посічений кігтями, а волосся злиплося від пилу, якраз допомагав підвестися одній із відьом. Він витер кров з обличчя рукавом і подивився на старійшин Ковену. Агнеса та інші відьми стояли осторонь, притиснувшись до стін; вони споглядали Елару із сумішшю вдячності та глибокого, первісного страху.

— Ви врятовані, — кинув Калеб у бік Моріган, ховаючи меч у піхви. — Але, здається, вашій сестрі тут більше не раді.

Моріган ступила вперед. Її довге чорне вбрання вкривав сірий пил, а зачіска зі срібного волосся збилася набік. Обличчя Верховної було блідим, а погляд — сповненим болю та стародавньої невблаганності. Вона подивилася на Елару, яка ледь трималася в тями в обіймах Адріана.

— Ти врятувала Серце Кореня, Еларо, — тихо сказала Моріган, і її голос відлунював від вогких стін. — Але ти зробила це, скориставшись кров’ю вампіра. Ти впустила темряву в саме осердя нашої чистоти. Стародавні закони не мають винятків навіть для героїв.

Адріан відчув, як пальці Елари міцніше стиснули його руку. Він випрямився, і в його погляді спалахнув небезпечний вогонь. Розірваний сюртук та закривавлене зап'ястя лише додавали йому вигляду грізного хижака.

— Ви виганяєте її? Після всього? — у голосі вампіра почувся низький, загрозливий рик.

— Вона сама себе вигнала, коли зробила перший ковток, — відрізала Агнеса, виступаючи вперед. Її обличчя, спотворене свіжим шрамом, палало фанатизмом. — Тепер вона — відступниця. Вона — те саме пророцтво, яке ми всі так довго намагалися забути. Йдіть. Поки ми не змінили милість на гнів.

Адріан, не кажучи більше ні слова, легко підхопив Елару на руки. Вона була занадто слабкою, щоб сперечатися; її голова безсило схилилася йому на плече, а пальці розслабилися.

— Рушаймо, — кивнула Селена братові, розвертаючись до виходу. — У маєтку вона буде в безпеці. Принаймні до світанку. Калебе, прибери сліди. Ми не хочемо, щоб людська поліція завтра ставила зайві запитання про «землетрус» під собором.

Вони рушили темними тунелями геть від Дерева, залишаючи старійшин у розгромленій залі. Попереду чекав холодний день, а в повітрі Віндзор-Гіллз уже пахло новою, ще страшнішою війною.

— Слухайте сюди, дорогі мої, і не кажіть потім, шо ви не чули! 📢

Ви подивіться на цю книжку «Чарівне кохання» — це ж не просто літери на папері, це ж чистий цимес! Там така битва, шо в мене навіть на Привозі камбала перехотіла дихати від напруження. 🐟💥

Ви шо, хочете почекати, поки Фенрір забере останнє, чи поки Елара вип’є весь запас корвалолу в Адріана? Та не робіть мені нерви!

Шо ви маєте зробити прямо зараз, шоб бути щасливими:

1. Берете свою мишку (або пальчик, якщо ви з телефона, дай вам Боже здоров’я).
2. Тиснете ту чарівну кнопочку «Додати до Бібліотеки». 📚✨
3. І всьо! Тепер ця прелесть завжди з вами, і ви не будете бігати по всьому інтернету, як той бідний родич за спадком, шукаючи, де ви зупинилися.

Зробіть собі приємно, бо така історія на дорозі не валяється! 😇

Додавайте в Бібліотеку, бо то є дефіцитний товар для серця! ❤️