29

За годину до нападу на вівтар у майстерні Елари панувала інтимна, наелектризована тиша — та сама, що виникає між ворогами, які раптом усвідомили спільну вразливість. Елара щойно закінчила накладати пов’язку на плече Адріана, зосереджено закріплюючи краї тканини. Вона була так занурена в роботу, що не помітила, як за маленьким вікном мансарди ледь ворухнулася тінь.

З того боку скла застигла Ліліт — юна відьма, яка лише нещодавно закінчила навчання. Вона була однією з тих «правильних» учениць Моріган, які вбачали в магії не силу, а сувору релігію. Ліліт прийшла за наказом старших, щоб принести свіжу порцію аконіту, але побачене змусило її кров застигнути.

Елара, їхня найталановитіша і найзухваліша сестра, стояла небезпечно близько до вампіра. І не простого — до самого Магістра клану Еріксонів. Вона не катувала його і не тримала під закляттям. Вона його зцілювала.

Ліліт бачила, як пальці Елари обережно торкалися блідої шкіри Адріана, і як він дивився на неї — не як хижак на здобич, а як чоловік, який вперше за століття зустрів щось справді варте уваги. Маленька відьма з жахом випустила кошик. Тихий шелест сухого листя здався їй гуркотом грому. Вона кинулася навтіки, шепочучи одне-єдине слово, що обпікало губи: «Зрада».

За тридцять хвилин до появи Фенріра у "Серці Кореня". Ліліт влетіла до зали засідань ковену, де Моріган та старійшини обговорювали крихкий мир.

— Вона там! Вона з ним! — задихаючись, вигукнула дівчина, вчепившись у край дубового столу.

Моріган повільно підвела голову від карти міста.

— Говори чітко, дитино. Про кого ти?

— Елара... В її майстерні — Адріан Еріксон. Вона не просто пустила його через поріг, вона ділиться з ним нашою силою! Вона лікує його рани своєю кров’ю!

У залі запала тиша, яку можна було розрізати ножем. Старша відьма, на ім’я Агнеса, яка роками приховувала заздрість до таланту Елари під маскою доброчесності, з силою вдарила кулаком по столу.

— Я казала! Її непокора рано чи пізно виллється в отруту для всіх нас. Вона порушила найперший закон — не ділити кров із тими, хто не має душі.

— Ми не знаємо всіх обставин, — спробувала заперечити Моріган, хоча її очі небезпечно звузилися.

— Чого ми не знаємо? Що вона допомагає нашому поневолювачу? — вигукнула Агнеса, її голос зривався на крик. — Поки ми намагаємося зберегти залишки нашої гідності, вона грається з пророцтвом у парі з монстром! "Син ночі та донька землі стануть одним" — це означає кінець нашого світу!

— Або його переродження, — тихо промовила Моріган, і в її очах блиснуло стародавнє, похмуре знання. — Ми не можемо зупинити те, що вже почалося.

Але Агнеса була непохитною. Вона обернулася до інших старійшин, і в її погляді палав фанатичний вогонь.

— Якщо вона обрала його — вона більше не частина Срібної Гілки. Ми повинні відсікти її зараз, поки вона не отруїла все Дерево своєю зрадою!

Саме це рішення, продиктоване страхом і заздрістю, змусило старійшин спуститися до вівтаря для ритуалу Відсікання, залишивши Серце Кореня вразливим для Фенріра.

Ваша підписка та додавання книги в Бібліотеку — це найкраще "дякую" для мене. Надихайте на нові сторінки!