26

Калеб взяв із собою двох найкращих бійців охорони. Розвідка на Старому млині була справою честі та виживання. Щоб подолати відьомський бар'єр і обійти охоронні камені, він скористався підказкою Лукаса. Шлях був ризикованим: на мосту стрибнути на опору під ним, пройти вбрід крижаною водою вздовж відьомського берега річки й вийти до двох приспаних каменів у глибині лісу.

Проте, коли Калеб дістався місця, його чекало розчарування: охоронні камені не згасли, а навпаки — пульсували тривожним червоним світлом. Він зупинився, розглядаючи магічну перепону, аж поки не згадав про флакон, знайдений у маєтку. Калеб дістав його з кишені й накрапав кілька крапель каламутної рідини на камінь. За мить червоне сяйво здригнулося й згасло, пропускаючи вампірів углиб лісу на захід.

Нічне повітря за межами міста було густим і вологим. Калеб рухався крізь хащі зі швидкістю, недоступною людському оку — лише розмита тінь серед стовбурів дерев. Покинутий млин виринув перед ним, наче гнилий зуб на тлі повного місяця. Поруч височів понівечений часом амбар: він небезпечно нахилився набік, але двері виглядали підозріло новими.

Калеб завмер на межі лісу, втягуючи повітря. Запах вовчої шерсті був тут. Запах відьомського варева — теж. Але щось було не так. Занадто тихо. Коли перевертні готуються до облоги, повітря вібрує від їхнього гарчання та адреналіну. Але панувала цвинтарна тиша, яка не обіцяла нічого доброго.

Калеб штовхнув важкі дубові двері амбара. Вони з рипінням відчинилися, оголюючи порожню залу. У центрі на підлозі горіло коло чорних свічок, а в повітрі зависла магічна проєкція — фігура відьми-ренегатки. Вона, одягнена в чорний балахон із каптуром, який закривав обличчя, жестикулювала, виписуючи руками руни, і повільно оберталася, шепочучи закляття, що розливалося луною під стріхою.

— Пастка, — процідив Калеб.

Він підійшов до кола й миттєво зрозумів: це не ритуал, а «магічне ехо» — обманка, створена, щоб імітувати присутність цілої зграї та відтягнути сили вампірів від міста. Раптом проекція зупинилася і подивилася прямо на нього. Її обличчя спотворилося в моторошній посмішці.

— Ти занадто передбачуваний, кровопивце, — пролунав шепіт тисячі розгніваних душ. — Поки ти шукаєш нас у лісі, вовк заходить у вівтар. Коли коріння висохне, місто впаде.

Калеб одним ударом розбив свічки, розриваючи марево. Його очі спалахнули люттю. «Вівтар...» — промайнуло в голові.

Він зрозумів план Фенріра: в відьомському кварталі, безпосередньо під старим собором, знаходилися підземні ходи, які відьми називали «Серцем Кореня». Це було місце сили, де зберігалися прах предків та джерело магії ковена. Якщо це місце осквернять, магія Елари згасне, а захисні бар'єри Віндзор-Гіллз розсиплються на попіл.

Світанок безжально поглинав нічне світило, і разом із його примарним сяйвом невпинно витікав дорогоцінний час. Калеб вихопив телефон і набрав Селену.

— Селено, слухай уважно! Млин — це пастка. Фенрір у тунелях під собором, він хоче вдарити по Серцю Кореня!

— Тоді ми втратимо контроль над містом за лічені хвилини, — голос Селени був на диво спокійним, хоча Калеб чув, як вона поставила келих на стіл. — Якщо магія Ковену зникне, наші старі закляття захисту на маєтку теж згорять. Ми станемо мішенями.

— Де Адріан? — гаркнув Калеб, уже біжучи назад крізь ліс.

— Мабуть, насолоджується гостинністю нашої бунтівної відьми.

— Знайди їх! Зараз же! Якщо Фенрір знищить Серце Кореня, Елара не зможе його зупинити. А Адріан... Адріан піде за нею в саме пекло, навіть якщо він ще цього не розуміє!