24

Глибока ніч панувала в маєтку Еріксонів, огортаючи руїни колишньої величі густими тінями. Селена стояла біля розбитого вікна на другому поверсі. Її оксамитова сукня була безжально пошматована, а на подолі запеклися бурі плями крові Адріана. Світле волосся, зазвичай ідеально вкладене, тепер безладно спадало на плечі, підкреслюючи блідість її обличчя, що нагадувало маску з дорогої порцеляни. Вона розглядала вогні міста, тримаючи в руці кришталевий келих; іскри світла заломлювалися в гранях скла, але вона так і не зробила жодного ковтка.

Калеб тим часом методично чистив свій улюблений клинок із дамаської сталі. Шурхіт тканини об метал був єдиним звуком, що порушував тишу. Він готувався вирушити до млина на території ковену, перевіряючи кожну деталь свого спорядження.

— Ти надто спокійний, Калебе, — нарешті порушила мовчання Селена. Її голос був гострим і холодним, як лезо в руках брата. — Наш старший брат зараз у руках відьми, яку він ледь знає, а містом гуляють розлючені пси Фенріра.

Калеб навіть не підвів погляду. Його рухи були монотонними й чіткими, властивими солдату, що готується до неминучого.

— Елара не вб’є його. Вона надто горда, щоб стати катом для того, кого сама ж і врятувала, — відказав він рівним тоном. — До того ж їй потрібен союзник. Вона бачить у ньому не монстра, а інструмент проти своїх старших «сестер».

Селена різко розвернулася, і її очі блиснули недобрим, майже хворобливим вогнем у напівтемряві.

— Інструмент? А якщо він знову зробить те, що в Лондоні? Якщо він знову почне шукати «людяність» там, де її немає? Ця відьма нагадує йому Інгрід. Та сама впертість, той самий запах дикої магії.

Калеб нарешті зупинився. Всередині нього закипало роздратування, змішане з давньою провиною, яку він намагався сховати глибше. Він з силою встромив ніж у масивний дубовий стіл і подивився сестрі прямо в очі.

— Ти боїшся, що він дізнається правду про ту ніч, так? — запитав він прямо.

Повітря в кімнаті наче миттєво похолоднішало на кілька градусів. Селена завмерла, і на її обличчі промайнула тінь страху, яку вона миттєво приховала за гордовитою поставою.

— Адріан вірить, що Інгрід загинула від вибуху мисливців. Він вірить, що це була трагічна випадковість. І нехай так залишається назавжди.

— Ми обоє знаємо, Селено, що це ти навела мисливців на те лігво, — голос Калеба став тихим, майже пошепки, від якого віяло могильним холодом. — Ти не хотіла, щоб наш брат зв'язав свою вічність із вовчицею. Ти вважала, що це послабить нашу родину. А я... я просто не завадив тобі.

Селена нарешті зробила ковток із келиха. Її обличчя знову стало ідеальною маскою спокою.

— Я врятувала нашу спадщину. Перевертні — це тварини. Їхнє місце в клітці або в землі. Якби Адріан пішов за нею, ми б втратили все: вплив, силу, статус. Фенрір правий у своїй ненависті, але він помиляється в адресаті.

— Якщо Фенрір розповість йому правду під час бою... — почав був Калеб, але сестра не дала йому закінчити.

— Фенрір не встигне нічого розповісти, — перебила вона, підходячи ближче до брата. Вона поклала тонку, крижану руку на його плече. — Бо ти, мій дорогий брате, знайдеш його раніше. Ти вб’єш його не тому, що він загроза місту, а тому, що він — єдиний свідок нашого маленького гріха. Адріан ніколи не повинен дізнатися, що його власна сестра підписала смертний вирок жінці, яку він кохав більше за життя.

Калеб різким рухом вирвав ніж зі столу і сховав його в піхви. Його обличчя знову стало непроникним, сховавши всі сумніви за професійною холодністю.

— Лукас сказав про млин у лісі. Там відьми-ренегатки готують пастку. Я піду туди. Не заради твоїх таємниць, Селено, а заради Адріана. Але якщо він колись дізнається... я не буду тим, хто стане між ним і тобою.

Селена лише загадково посміхнулася, дивлячись, як постать брата зникає у дверях.

— Назавжди разом, Калебе, — прошепотіла вона в порожнечу розгромленої зали. — Навіть якщо це «назавжди» побудоване на попелі та великій брехні.