21

Селена повільно зачинила двері підвалу, залишаючи Калеба та його гнів зовні. Вона підійшла до Лукаса, який, важко дихаючи, розпластався на холодній кам'яній підлозі. Його погляд зустрівся з її — холодним, насмішкуватим, жорстоким.

Вона бачила його незадоволення Адріаном ще місяці тому. Тоді, замість того, щоб попередити брата про зрадника, Селена почала підштовхувати юнака до прірви. Це була її улюблена розвага. Вона навмисно залишала на столі важливі листи, «випадково» згадувала в присутності Лукаса про слабкі місця в обороні й з усмішкою спостерігала, як він, немов голодна рибка, ковтає кожну наживку.

— Світ належить сміливим, Лукасе, — шепотіла вона йому колись у затінку галереї, поправляючи його комірець. — А Адріан занадто старий, щоб бути сміливим.

— Це ти... — прохрипів Лукас тепер, спльовуючи кров на підлогу. — Ти підтримувала мене! Ти сама дала мені зрозуміти, що клану потрібен новий лідер. Ти зрадниця не менш за мене!

Селена присіла навпочіпки поруч, її сукня, ще зі слідами крові, зашурхотіла по каменю.

— О ні, милий мій. Це була лише перевірка на твою вірність. І ти, на жаль, її провалив, — вона провела пальцем по його щоці. — Ти виявився занадто передбачуваним.

Лукас здригнувся від її дотику, наче від удару струмом. Його зіниці розширилися, відбиваючи багряне світло руни. Він судорожно ковтнув повітря, намагаючись знайти в її очах бодай тінь жалю, але зустрів лише крижану байдужість.

Розуміючи, що життя висить на волосині, він заговорив — швидко, ковтаючи слова від страху, наче намагався викупити свою свободу таємницею:

— Під час банкету... — Лукас почав говорити, сподіваючись, що вона витягне його з цієї ситуації, — у моїй кишені опинилося зілля з інструкцією. Я все зробив за планом: розбив флакони біля каменів, відчинив ворота. Я зустрічався з Фенріром на покинутому будівельному майданчику за містом. Він хоче голову Адріана, хоче помсти за Лондон. Він не зупиниться, поки маєток не згорить.

Селена слухала його уважно, фіксуючи кожну деталь про млин і вовка, але її обличчя залишалося нерухомим. Коли Лукас закінчив, він з надією подивився на неї.

— Ти ж не дозволиш Калебу вбити мене? Ми ж були пліч-о-пліч...

— Пліч-о-пліч? — Селена тихо розсміялася. — Ти лише фігура на моїй дошці, Лукасе. А фігури, що починають забагато думати про гравця, підлягають знищенню.

Вона різко поклала долоні йому на скроні. Її пальці спалахнули тьмяним сріблястим світлом, яке здавалося холоднішим за кригу. Лукас напружився, його очі широко розплющилися, а тіло звело судомою. Селена відчула майже фізичний опір його думок, але це лише викликало в неї роздратовану посмішку. Вона вправно, наче хірург, витискала з його свідомості кожен спогад про себе, про їхні розмови, про її підказки та натяки.

Вона витирала його пам'ять шар за шаром, залишаючи лише одне: його власну самотню зраду. З кожним видаленим спогадом вона відчувала дивне полегшення, наче скидала з себе брудний одяг. Він сам вирішив зрадити Адріана, бо був занадто гордим, щоб підкорятися. Він сам знайшов Фенріра. Він сам привів смерть у дім.

Коли Селена прибрала руки, Лукас обм’як, його погляд став скляним і порожнім. Вона підвелася, витираючи долоні мереживною хустинкою з такою огидою, ніби щойно торкнулася чогось нечистого. На її обличчі не залишилося й сліду від тієї фальшивої ніжності — лише крижаний спокій професійного ката. Тепер, навіть під тортурами Калеба, зрадник не зможе вимовити її ім’я.

— Калебе! — покликала вона, виходячи з камери. — Він підтвердив усе про млин. Але, видається, бідолаха зовсім з’їхав з глузду від страху — каже, що діяв сам від початку і до кінця.