18

Елара гарячково розтирала в ступці інгредієнти для магічної солі, коли камінь-артефакт на її столі ожив голосами. Успіх з прослуховуванням кабінету Адріана приносив їй солодке відчуття перемоги — тепер вона знала їхню слабкість. Вони не були богами. Вони були біженцями, що вижили в кривавій бійні минулого.

На мить вона відволіклася, згадуючи їхній танок. Холод його пальців на її талії, темну глибину очей та його вуста. Це було небезпечне замилування, але воно пульсувало в ній разом із магією.

Розмова Калеба про напад на банк змусила її напружитися, але коли з артефакту донісся звук розбитого скла, а потім дике, тваринне гарчання й гуркіт боротьби, Елара зрозуміла — пророцтво почало збуватися швидше, ніж вона очікувала.

— Тільки не сьогодні, Адріане, — прошепотіла вона, хапаючи сумку з амулетами та свій посох. Кришталь на його вершині спалахнув тривожним білим світлом.

Вона вибігла з мансарди й кинулася до старого лісу, що починався відразу за її порогом. Зупинившись біля кремезного, покрученого часом дуба, Елара притиснулася до його шорсткої кори обома долонями. Закляття з гримуару злетіло з її губ само собою — стара магія крові й землі. Її тіло на мить стало невагомим, наче розчинилося в деревному соку. Вона стала частиною лісу, відчуваючи його коріння, як власні вени, і вже за мить «випірнула» зі стовбура старезної липи, що росла за кілька десятків метрів від огорожі маєтку.

Те, що вона побачила, змусило її серце завмирати. Велична фортеця Еріксонів була понівечена. Ковані ворота, які мали стримати будь-кого, тепер лежали вивернутими, наче папір. На землі та камені виднілися розірвані тіла молодих вампірів-охоронців — Фенрір не знав жалю. Вікна маєтку дивилися на світ порожніми чорними очницями, а зсередини долинав гуркіт, що струшував фундамент.

Елара міцніше стиснула посох і кинулася всередину.

Коли вона вбігла до головної зали, пил від обваленої люстри ще стояв у повітрі важкою завісою. Серед тисяч кришталевих друззок, що мерехтіли, наче зорі на підлозі, вона побачила дві постаті. Адріан намагався підвестися, його одяг був заляпаний кров’ю, а поруч, наче втілення самого нічного жаху, піднімався перевертень. Величезний звір струшував із шерсті уламки кришталю, і його жовті очі вже зафіксувалися на горлі вампіра.

— Назад! — вигукнула Елара, ударивши посохом об підлогу.

Хвиля чистої статичної енергії розійшлася залою, змушуючи кришталь під ногами звіра завібрувати. Фенрір повернув масивну голову в її бік, і в його погляді Елара побачила не просто невдоволення, а впізнавання.