15

Атмосфера в залі була натягнута, як струна скрипки перед самим обривом. З одного боку довгого дубового столу, що здавався кордоном між двома світами, сиділа родина Еріксонів — Адріан, Калеб та Селена. Калеб щойно приєднався до сім’ї за столом, додавши своєю присутністю ще більше важкості в повітрі. Навпроти них розташувалися старійшини Ковену.

Елара сиділа прямо, схрестивши руки на грудях; її поза була маніфестом непокори. Відьми ледь торкалися вишуканих страв, підозріло вдихаючи пари спецій — страх перед отрутою був сильнішим за голод. Одна з відьом нахилилася до Елари й стиха повідомила, що та витончена вампіреса-білявка — рідна сестра Адріана.

— Ми підтверджуємо мир, — спокійно почав Адріан. Його очі, що повернули свій звичний глибокий відтінок, зупинилися на Еларі. Він виразно відчував її силу: вона не просто витала в повітрі, вона колола його холодну шкіру, як тисячі розпечених голок. — Наші домовленості залишаються в силі. Кордони охороняються спільно. Ви даєте нам кров і магічне маскування від зовнішніх загроз, ми ж гарантуємо вам абсолютну безпеку від інших хижаків.

— Безпеку від вас самих? — пирхнула Елара, і цей звук розрізав урочисту тишу, мов ніж.

Адріан ледь помітно посміхнувся. Ця зухвалість, позбавлена звичного для відьом трепету, його щиро забавляла. Він бачив перед собою не інструмент Ковену, а особистість.

Раптом Моріган різко підвелася. Її тіло напружилося, очі закотилися, залишивши лише моторошні білки, а голос змінився — він став багатошаровим, наче з її вуст одночасно заговорили сотні мерців:
— Коли кров мерця зустріне світло зірок у жилах живої... Коли ворог-звір прийде на поріг... Чарівне кохання розірве пута або спалить цей світ. Син ночі та донька землі стануть одним, і стародавній ворог паде... або вони загинуть разом!

У залі на мить запала мертва тиша, така важка, що здавалося, ніби саме повітря перетворилося на свинець. Моріган безсило осіла на стілець. До неї хутко підбігла Агнеса, а Елара підхопилася з місця, стрімко наблизившись до Верховної. Від раптового хвилювання вона мимоволі випустила частину своєї стихії — електричний розряд пробіг залою, і світло в кришталевих люстрах на мить згасло, зануривши присутніх у темряву.

Залою прокотився гул голосів .Вампіри та відьми, забувши про пристойність, смакували новину, кидаючи промовисті погляди то на Елару, то на Адріана.

— Маячня, — прошепотіла Селена, але її рука, що стискала келих, помітно здригнулася, а в очах спалахнула справжня ненависть.

Адріан і Елара зустрілися поглядами крізь натовп. У цей момент пророцтво перестало бути словами — воно стало відчутним тягарем. Господар жестом наказав тиші повернутися і розпорядився відвести Моріган у більш спокійне місце. Він повів їх до свого кабінету на другому поверсі. Вони піднімалися широкими сходами, проходячи вздовж галереї, до дверей кабінету Адріана.

— Я вас залишу. Мені потрібно заспокоїти гостей, — звернувся Адріан до Моріган, його голос був позбавлений емоцій, але погляд на секунду затримався на Еларі.

Коли двері зачинилися, Елара мимоволі оцінила обстановку. Тут панував дух старовини: запах старого паперу, важкі меблі та відчуття непохитної влади.

Елара почала діяти. Поки Агнеса клопотала біля Моріган, напуваючи її трав’яним еліксиром, Елара підійшла до масивного столу, де лежала детальна карта міста. Це була ідеальна можливість. Вона озирнулася та непомітно дістала маленький амулет — гладкий чорний камінь, заговорений на прослуховування. Вона залишила його в глибокій ниші в затінку однієї з мармурових статуй і ледь помітним рухом, вколовши пальця, активувала його краплиною власної крові. Тепер таємниці цього кабінету належатимуть їй.

За кілька хвилин Адріан повернувся, повідомивши, що автомобіль готовий відвезти їх додому. Верховна Моріган з гордістю піднялася, сухо подякувала за гостинність і попрямувала до виходу. Відьми рушили за нею.

Вже в дверях Елара відчула, як Адріан знову дивиться на неї. Пророцтво було чітким, як удар блискавки: вони мали стати або найсильнішим союзом в історії Віндзор-Гіллз, або причиною його остаточної загибелі.