13

Калеб стояв на галереї другого поверху, прихований глибокою тінню масивних колон. Його пальці звично й швидко бігали по сенсорній панелі, вмонтованій безпосередньо в дубове поруччя. На екрані планшета гості перетворювалися на кольорові теплові плями, а магічні індикатори зчитували кожен сплеск сили. Калеб не бачив облич — він бачив загрози.

Коли важкі двері зали розчинилися, систему безпеки вперше серйозно хитнуло. До зали впевненою, важкою ходою зайшла Верховна Моріган. На ній була сукня з грубого темно-сірого шовку, розшита стародавніми рунами, що поглинали світло люстр. Її плечі вкривала мантія з пір'я ворона, яке зловісно поблискувало при кожному русі. На панелі Калеба рівень магічної напруги навколо неї спалахнув холодним фіолетовим кольором — стабільним, щільним і тиснучим, наче передгрозове небо.

Слідом за нею, демонструючи фінансову могутність клану, з’явився містер Донован, керуючий банком Віндзор-Гіллз. У своєму бездоганному фраку та з золотим годинником на ланцюжку він виглядав як звичайний аристократ, проте Калеб знав: за цим фасадом ховається холодний розрахунок вампіра, що звик купувати життя так само легко, як і акції.

Його увагу швидко відвернула Агнеса, представниця касти Провидиць. Вона виглядала тендітною, майже прозорою у своїй білій сукні з лляного полотна. На екрані Калеба магія Агнеси пульсувала нерівними білими спалахами — тонкими нитками ймовірностей, що плуталися в загальному потоці. Агнеса стояла на чолі групи Провидиць, стискаючи свій посох із темного дерева з такою силою, що її кісточки побіліли.

За ними, вносячи в залу аромат нічних квітів та небезпеки, з’явилася Селеста — господарка «Кривавої троянди», місцевого бару для вампірів. Вона була вдягнена в провокаційну сукню кольору запеклої крові, що щільно облягала її фігуру, з глибоким розрізом та витонченим мереживом на спині. Якимось дивом її зміг супроводити Лукас. Він тримався звично зверхньо, поклавши руку на талію вампіреси, наче демонструючи свою причетність до вищого кола.

Калеб насупився, дивлячись на екран: «Моріган привела дванадцять Ткаль... занадто багато для простого чаювання». Молоді відьми з острахом і цікавістю поглядали на вампірів, міцно тримаючи свої амулети, готові в будь-яку мить активувати захист.

Але справжнє випробування для системи настало в останню чергу. Елара увійшла останньою. Її чорна шкіряна куртка, накинута поверх довгої чорної шовкової сукні, була зухвалим викликом аристократичному блиску зали. Кожен її крок супроводжувався ледь чутним тріском статичної електрики. На панелі Калеба магія Стихійниці спалахнула небезпечним яскраво-червоним кольором. Датчики в стінах почали видавати тривожне мерехтіння, сигналізуючи про критичний рівень нестабільної енергії, яка могла вибухнути в будь-яку мить.

— Ласкаво просимо до нашого дому, — голос Адріана, прокотився залою, наче грім, змушуючи скло в люстрах тонко задзвеніти. — Нехай цей вечір стане свідченням того, що Віндзор-Гіллз сильніший за наші розбіжності.

Проте за цими словами ховалася інша правда, яку Калеб бачив крізь призму своїх датчиків. Кожен вампір тримав руку на ефесі або прихованому клинку під полою фрака. Кожна відьма ледь чутно шепотіла захисне закляття, стискаючи каміння у своїх оберегах. Система безпеки працювала на межі потужності, ледь стримуючи тиск двох протиборчих сил.

Калеб зняв пальці з панелі й міцно стиснув поруччя. Банкет був розпочатий. Битва за Віндзор-Гіллз перемістилася з темного лісу до парадної зали, де зброєю стали світські посмішки, а найнебезпечнішими пастками — ввічливі слова.