3

Старий міст був єдиним місцем, де туман з відьомського лісу змішувався з холодним міським смогом північного берега. Він відділяв кам'яний центр Віндзор -Гіллз, що сяяв вогнем вітрин магазинів до  дерев'яних кварталів обвитих плющем. Тут закінчувався асфальт і починалася побита часом бруківка, а запах дорогого парфуму та пафосу поступався місцем аромату вологого моху та паленого полину.

Ніч була вогкою. Ліхтарі тьмяно проливали світло крізь туман.

Адріан Еріксон повертався із зустрічі з Верховною Моріган. Його обличчя було непроникною маскою, хоча всередині кипіла холодна лють. Стара відьма прийняла його вибачення за Селену з тією ж люб’язністю, з якою кат приймає останню волю засудженого.

На середині мосту він зупинився. Тіні тут були довшими, ніж будь-де.

— Тобі не варто було приходити сюди без запрошення, Еріксоне, — пролунав голос із напівтемряви.

Адріан повільно обернувся. Біля поруччя стояла відьма у чорних шкіряних штанях в грубих черевиках, на талії пояс з магічним зіллям. Вся у чорному одязі - бунтівна відьма.  Він бачив її сьогодні у магазині зіль Агнеси, коли зупинився біля вітрини цього магазину, щоб почути плітки відьом.

Елара не була схожа на інших відьом Ковена, які ховалися в шовкових шалях і шепотіли прокляття за кутами. Вона стояла прямо, підставивши обличчя нічному вітру, який, здавалося, бавився з пасмами її темно - каштанового волосся.

У місцевій крамниці трав і зілля, якою завідувала Агнеса, було повно відьом. Молоді пліткували та хихикали, старші обдумано вибирали трави та переказували головні події ковену. Коли, до приміщення зайшла Елара, атмосфера у крамниці змінилась. Її зустріли  підтиснуті губи та демонстративне мовчання.

— Знову шукаєш корінь мандрагори, вирощений на цвинтарі, Еларо? — Агнеса кидала це так, ніби виголошувала вирок. — Чистота магії починається з чистоти думок. Твої ж думки завжди блукають там, де межують світло і темрява.

Вона не змовчала, у відповідь кинула:
— Світло не захистить вас, коли зненацька вороги нападуть, Агнесо. Ваша «чистота» — це просто страх перед тим, чого ви не можете контролювати.

Ліліт, молода й амбітна відьма, щось в’їдливо шепотіла за спиною Елари, але варто було тій лише напів повернути голову, як Ліліт здригнулася, опустила очі й поспіхом вибігла з крамниці.

Агнеса продовжувала нотацію.

— Магія повинна бути впорядкованою, Еларо, — повторювала Агнеса, дивлячись на дівчину з висоти свого статусу. — Ми — Провидиці, ми бачимо візерунок долі. Ткалі створюють полотно. А ти? Ти лише хаос. Гроза, що не знає кордонів.

Елара була Стихійницею — рідкісним і небезпечним типом мага, чия сила не потребувала коріння чи зілля. Вона сама була грозою. Відьми сторонилися її,  боялися її гострого язика та ще більше — її незалежності.

Адріан затримав на ній погляд. Його вампірський зір вихоплював кожну деталь.
Тонке обличчя дівчини з високими вилицями, бурштиновими очима, тонким носом та дуже звабливими вустами. Сріблястий шрам, що розсікав її ліву брову, додавав її обличчю суворої відчайдушності. На тонкій шиї яскраво виблискував кулон у формі блискавки.

— Ти стежиш за кордонами?  — Адріан зробив крок вперед. Його рухи були пластами чистої грації, хижої та витонченої одночасно.

Елара дивилася на нього з сумішшю цікавості та відрази. Для неї він був втіленням усього, що вона ненавиділа у Віндзор-Гіллз: нежива досконалість, холодний розрахунок і влада, побудована на страху та крові. Його бліда шкіра здавалася мармуровою під світлом місяця, а очі — два озерця застиглої криги — бачили занадто багато.

— Хтось має робити це, поки ваші патрулі зникають один за одним, — кинула вона, склавши руки на грудях. — Ти був у Моріган. Вона сказала тобі те, що ти хотів почути?

— Вона сказала достатньо, щоб я зрозумів: ви щось приховуєте, — Адріан зупинився за два метри від неї. — Повітря пахне псиною. Запах тягнеться від мосту прямо до ваших дверей. Якщо ви дали притулок перевертням, щоб позбутися нас, ви підпалили власний дім.

Елара гірко засміялася, і в її сміху почувся гуркіт далекого грому.

— Ти справді думаєш, що ми настільки дурні? Перевертні не приходять у гості, Адріане. Вони приходять за здобиччю. Якщо вони в місті, то не тому, що ми їх запросили, а тому, що ви втрапили в якусь халепу.

Його рухи були настільки граціозними й швидкими, що вона ледь встигла моргнути. Тепер він стояв за два кроки від неї. Елара відчула запах сандалу, старої бібліотеки та крижаного дощу.

Вона підійшла ближче. Тепер він відчував запах озону, що виходив від неї — гострий, електричний, живий. Це був повний контраст до його власного мертвого спокою.

— Ти не схожа на своїх сестер, — він злегка нахилив голову, вивчаючи її ауру, яка в цей момент золотилася від гніву та цікавості. — Ті пахнуть вербеною та страхом. Ти ж пахнеш штормом і... небезпекою.

— Можливо, тобі варто боятися штормів, — Елара стиснула кулаки, і маленька дуга електрики проскочила між її рукавом і поручнями мосту.

— Твої відьми шепочуться за твоєю спиною, — раптом сказав він, змінивши тему. — Чому вони так бояться тебе? Бо ти можеш спопелити цей міст одним рухом, чи тому, що ти єдина, хто бачить істину?

Елара мимоволі торкнулася кулона-блискавки на шиї.

— Вони бояться того, що не можуть контролювати. Стихія не підкоряється правилам Ковена. Так само як і ти не підкоряєшся правилам природи.

Адріан ледь помітно посміхнувся. Це не була посмішка хижака — скоріше, іронічне визнання гідного суперника.

— Світ змінюється, Еларо. Мої вороги стають сміливішими, а ваші — хитрішими. Можливо, наступного разу ми зустрінемося не як порушники кордонів, а як ті, кому нічого втрачати.

Він злегка вклонився — жест старої аристократії, що виглядав дико в сучасному Віндзор-Гіллз — і розчинився в тумані.

Вона розвернулася і пішла в туман, а електричні розряди навколо її пальців на мить освітили темні поруччя мосту.

Потім Елара ще довго стояла на мосту, вдихаючи озон, що залишився після її магії, та холодний запах сандалу, який ніяк не вивітрювався з її думок.