1

Кабінет на останньому поверсі маєтку Еріксонів потопав у напівтемряві. Високі вікна виходили на панорамний вид Віндзор-Гіллз — міста, що мерехтіло вогнями біля підніжжя пагорба. Для звичайних мешканців це був рай з ідеальними газонами, але для тих, хто вмів дивитися крізь туман, місто було золотою кліткою, ключі від якої тримав клан Еріксон.

Адріан Еріксон стояв нерухомо, наче статуя старих часів, чия велич не підвладна ерозії віків. Його висока, струнка постать була одягнена в бездоганно пошитий темно- синій костюм, колір якого межував із чорнотою грозового неба. Стиль одягу - стриманий, з ледь помітним нальотом вікторіанської суворості у високому комірі та срібних запонках - видавав у ньому людину, чиє серце залишилося в епосі циліндрів та газових ліхтарів, попри сучасний лоск Віндзор-Гіллз.

Він здавався не просто мешканцем цієї кімнати, а невід'ємною частиною її архітектури. Його обличчя, з гострими вилицями та блідою, мов античний мармур, шкірою, повторювало холодні лінії статуй, що височіли в нішах кабінету. Ці фігури - мовчазні вартові з білого каменю - зображували забутих богів та героїв, чиї імена вже давно стерлися з людської пам'яті, але чий величний спокій Адріан успадкував як прокляття.

Сама кімната була аристократичною та вишуканою, справжнім заповідником часу, куди не долинав шум цифрового світу. 
Стіни, обшиті темним дубом, великі шафи заповнені старими книжками, масивний стіл. Центром цієї кімнати був величезний комин, витесаний із цільного шматка чорного базальту. У його глибокому зіві жевріло вогнище. Язики полум'я повільно лизали обвуглені поліна, відкидаючи на обличчя Адріана рухливі тіні.

Він стояв, заклавши руки за спину.
Його погляд був прикутий не до вогнів міста, а до великого полотна на стіні, завішаного важкою чорною тканиною. Очі сталевого кольору на блідому обличчі, бачили тінь минулого. У цьому жесті було щось релігійне і водночас болісне.

Двері кабінету прочинилися без стуку. Лише ледь відчутне коливання повітря видало появу Калеба. Молодший брат Адріана був його повною протилежністю: розслаблена постава, розстебнутий комір білої сорочки послаблена краватка, гарно скуйовджене волосся у модній зачісці та вічний вогник іронії в очах, який, проте, зараз помітно згас.

— Місто спить спокійно, Адріане, — голос Калеба розірвав тишу. — Наш мер-маріонетка щойно завершив промову на благодійному концерті в опері. Фонд Еріксонів знову врятував дитячу лікарню. Люди плещуть у долоні, а ми продовжуємо бути їхніми невидимими ангелами-охоронцями. Або демонами. Залежить від того, хто заглядає в наші рахунки.
Адріан не обернувся. Його голос звучав низько і холодно:

— Гроші — це лише засіб тримати людей у покорі, Калебе. Поки у них є повні шлунки та яскраві шоу, вони не ставлять запитань про те, чому в Віндзор-Гіллз ніколи не знаходять тіл після нічних бійок, або чому з банку крові зникає кров. Але наш спокій тріщить по швах.

— Ти про Селену? — Калеб зітхнув, підходячи до столу. — Вона заманила групу молодих відьом у пастку в «Туманній низині». Вона не збиралася їх вбивати. Він знизав плечима. - Просто створила ілюзію їхніх найбільших страхів, сховалась у тінях дерев і насолоджувалась їхнім розпачем. Тільки поява Верховної Моріган змусила Селену відступити. Калеб наповнив келих кров'ю з великого кришталевого графина зачарованого підтримувати кров теплою. 

- Вона знову перетнула межу території Ковена. Відьми розлючені її діями. Стара Елоїза вже надіслала мені «подарунок» — засохлу голову ворони на порозі банку -  хмикнув він.

Адріан нарешті відійшов від завішеної картини й підійшов до масивного дубового столу, на якому була розгорнута детальна карта міста. Його довгі пальці з фамільним перснем, що давало йому змогу ходити під сонцем, ковзнули по лініях.

Віндзор-Гіллз ніколи не було звичайним містом. Воно нагадувало розбите дзеркало, де кожен уламок мав свого господаря. Річка Сріблянка ділила місто на два непримиренні світи: північну частину з її кам’яними маєтками, старовинними соборами та резиденцією на пагорбі утримували вампіри клану Еріксон, а південні квартали, що потопали в туманах і плющі та з віковим лісом належали відьомському Сестринству Срібної Гілки.
Між ними лежала хитка нейтральна зона — ринкова площа з магічними крамницями,  кав’ярні, бари де обидві раси вдавали, що не відчувають запаху крові чи полину одна від одної. Але ця тиша була фальшивою.

Кожен Еріксон пам’ятав смак попелу знищених відьмами вампірів, а кожна відьма — холод іклів на шиях своїх предків.

— Ми ніколи не любили їх, а вони ненавидять нас за те, що ми перетворили магію цієї землі на валюту. Але вони — необхідне зло. Поки що.

— Є проблема серйозніша за істерики відьом, — Калеб нахилився над картою, вказуючи на міст, що з’єднував нейтральний центр із відьомським гетто. — Двоє наших патрульних зникли біля межі вчора. Я був там годину тому.

Адріан підняв на нього крижані очі.

— І що ти знайшов?

— Запах, — обличчя Калеба перекосилося від огиди. — Псина. Мокра шерсть і дика лють. Перевертні, брате. І найгірше те, що слід веде не в ліс, а тягнеться через міст прямо до відьомських кварталів.
Адріан завмер. Думка про те, що відьми могли дати притулок вовкам, здавалася неможливою, але логічною у своїй підступності.

— Вони хочуть витіснити нас нашими ж ворогами. Використати перевертнів як зброю, щоб очистити місто від «паразитів» у костюмах.

— Що робитимемо? Надішлемо загін? — запитав Калеб, стиснувши кулаки.

— Ні. Сила лише спровокує відкриту війну, до якої ми не готові, поки не знаємо чисельності вовків, — Адріан випрямився, поправляючи манжети. — Я піду сам. Під приводом офіційного запрошення Ковена на «мирні перемовини» щодо витівки Селени. Я принесу їм вибачення, а сам простежу, куди веде запах звіра.

Він попрямував до виходу. Його кроки були беззвучними. На порозі кабінету Адріан зупинився. Наче магнітом, його знову потягнуло до тієї картини під чорною тканиною. На мить маска крижаного правителя міста спала. У його погляді, кинутому через плече, змішалися безмежна, майже болюча любов і важка, як чавун, провина.
Він нікому не дозволяв торкатися цієї тканини. Бо під нею зберігалося те єдине, що робило його вразливим у цьому ідеальному, купленому за кров місті.