Чарівна морквина

Сталося це в ті далекі часи, коли ще не було лікарень і аптек, а людей лікували знахарі і цілителі. В одному невеличкому селі, що примостилось біля карпатських гір, жив старий знахар Корнефій. Та був він вже такий старий, що й доживав свого віку та й помер. Занепокоїлись селяни, як це тепер вони будуть без знахаря жити, але жителі селища були людьми практичними, тож вирішили що зможуть обійтися і без знахаря, і так рідко хворіли, аж в старого Корнефія не було роботи. Але лихо прийшло вже першої ж зими. Із першим снігом прийшли в селище і хвороби.

Тоді ж, наче тільки цього й чекав, прийшов у селище молодий знахар, і назвався учнем, і наступником, старого Корнефія. Люди знали що Корнефій часто брав собі учнів, тож повірили парубку, і став він новим знахарем в селі.

Хоч Мартин, так звали юного знахаря, і був іще молодим, та виявився тямущим, і легко зумів вилікувати усіх хворих. Та нещастя селян тільки почалися, неначе хтось прокляв їхнє село. Тільки Мартин вилікує щось одне, як в селі починається нова епідемія. Також часто стали люди травмуватись, то з драбини хто впаде, то поранить руку чи ногу, то перечепиться на рівній дорозі. А Мартин все лікував людей, хоч і робив це вдвічі довше ніж старий Корнефій. Та ще й став вимагати платню за свою роботу, дійшло навіть до того що Мартин на вулиці задурно не вітався.

Збідніло село, майже всі постійно на щось хворіли, і не мали сил працювати у полі, чи доглядати худобу. Тільки молодий знахар добре почувався, завжди випромінював здоров’я, і наживався на чужій біді, підвищуючи платню за свої послуги.  Та не було в селян іншого виходу, бо не було іншого знахаря, окрім Мартина.

Якось проходив через село мандрівник, на ім’я Дем’ян, і був він чаклуном, та волів приховувати це, бо люди часто боялися чаклунів, і всього що пов’язане з магією. День йшов до вечора, тож напросився мандрівник на ніч в хату, до самотньої жінки, що недавно поховала чоловіка, і лишилась вдовою з двома діточками. Не бажаючи лишатись у боргу, Дем’ян допоміг вдові по господарству, дров наколов, траву скосив, відремонтував зламані речі. А в вечері жінка накрила на стіл, і подала бідну вечерю.

Поки вечеряв, Дем’ян побачив як жінка дає дітям якусь мікстуру, від якої ті кривились і не хотіли пити.

–А що це, пані господине, ви таке даєте своїм діткам?– поцікавився Дем’ян, на що жінка відповіла:

– Це спеціальні ліки, наш місцевий знахар виготовляє, спеціально щоб діток хвороби не чіплялись, а то вже якась напасть на наше село найшла, всі хворіють, он і мій чоловік зліг, тай так і помер.

–А можна і мені скуштувати трішки тих ліків?– Дем’яну стало цікаво, що це за ліки такі чарівні, тож взяв він флакон, із мікстурою, щоб роздивитись. Та вивчивши склад мікстури, Дем’ян виявив що це простий настій із трав, що не мав у собі ніяких лікувальних властивостей.

Вдова була доброю і привітною, хоч і сама бідувала, не залишила незнайомця на вулиці ночувати, ще й вечерею пригостила. Тож Дем’ян вирішив їй допомогти. Пішов Дем’ян до того знахаря, (вдова пояснила як знайти його дім), щоб розібратись чого це він чесних людей обманює. На дворі вже стемніло, година була пізня, та в вікнах знахаря світилось світло.

«Отже не спить іще!»

Подумав про себе Дем’ян, вирішивши спочатку заглянути у вікно, і побачене його дуже вразило, і не будь він чаклуном то напевне б злякався.

В кімнаті, за столом, сидів молодий знахар, а на стінах, і зі стелі звисали в’язки різних лікувальних трав, в принципі все як і в домі звичайного знахаря. От тільки перед Мартином стояли три чорти, волохаті, рогаті, з копитами і довгими хвостами. Дем’ян навіть подумав, що чорти напали на знахаря, і хотів бігти рятувати його, та придивившись, він зрозумів, що чорти навчають Мартина.

– Так, правильно,– говорив один із чортів.

– Завтра будеш давати людям цей відвар,– прохихикав інший.

– Ми якраз підготували нову хворобу,– вишкірився третій чорт.

– От і добре, а то щось у мене давно не було пацієнтів, так дивись скоро гроші скінчаться,– відповів чортам знахар, задоволено посміхаючись, в передчутті поповнення свого гаманця.

Далі Дем’ян слухати не став. І так зрозумів що псевдо-знахар зговорився із чортами щоб занапастити село. Стало чаклунові шкода селян, він бачив що були вони людьми добрими і щирими, готовими поділитись останнім. Спитаєте як він таке міг бачити, якщо познайомився з одною бідною вдовою? Все просто, сила була така в Дем’яна, бачити і розрізняти добрих людей.

Вирішив Дем’ян врятувати село від темних сил. Проходячи біля занедбаної грядки, на чийомусь городі, чаклун побачив що вже поспіла морква. На цю моркву Дем’ян і наклав особливі захисні чари, яких навчився під час своєї довгої подорожі. А як настав ранок, зібрав чаклун усіх селян на головній площі, і розказав усю правду. Що причина всіх бід села в бажанні Мартина збагатитись, заради чого він уклав угоду з рогатими чортами. Також Дем’ян розказав людям, що виростив особливу цілющу моркву, і якщо їсти її кожного ранку то хвороби відступлять назавжди, і більше не будуть чіпатися.

Звісно що не всі повірили історії чужинця, та й знахар викрутився, назвавши Дем’яна злим чаклуном, що хоче його обмовити, і занапастити все село. Підбурені Мартином, селяни прогнали доброго чаклуна із свого села. Та Дем’ян знав що так буде, надто вже не любили люди чаклунів, тож пішов і не повертався. Зрештою він зробив усе що міг, а решта вже залежала від самих людей.