–Якось вже хочеться їсти і спати.. -сказав Захар.
–Яке їсти і спати?? Нам потрібно придумувати як звідси вибратися!- сказала Кароліна.
–Та знаю я, знаю!!!
–Та не знаєш ти нічого... Як і не знав нічого, так і не знаєш!
–Добре.... Я НІЧОГО НЕ ЗНАЮ! Задоволена!?
–Та досить вже! Ми тільки й робимо що сваримось..
–Маєш рацію.
–Прийдеться ночувати тут- сказала Кароліна.
–Ага...
Настав ранок, і пара спали на лавочці, скрутившись як буква зю. Недалеко від них, проходили бабуся з онучкою, у якої білочка сиділа на плечі. Вони підійшли до пари. Кароліна прокинулася із наляканими очима та заїкаючись запитала:
–Д-доброго ранку, в-вибачте, х-хто ви?
–Добридень- спокійно сказала бабуся, ми просто замітили, що така гарна пара лежить, тобто спить тут. Ми подумали, що вам потрібна допомога.
Так і є. сказала Кароліна. Нам справді потрібна допомога.
–Стоп. Може давайте спершу познайомимось, перш ніж розбиратися у всьому?
–Точно! Ми пропустили момент знайомства. Я Кароліна, а це мій хлопець- Захар.
–Я Ельвіра- сказала бабуся, а це -моя онучка Натуся.
–А білочку як звати?
–Мене звати Фофа.
–БІЛОЧКА ГОВОРИТЬ????