Розділ 14

Король Роберт із Королівства Сулман встав перед своїм народом у головному залі палацу, його голос звучав твердо і впевнено, як завжди, коли починалася війна.

— Мої піддані! Час не чекає, — почав він. — Ми отримали повідомлення про наближаючу загрозу від орків і тролів. Морське Королівство в небезпеці, і нам належить вступити в бій з темними силами, які загрожують нашим землям. Я закликаю всіх воїнів готуватися до війни і бути готовими в будь-який момент допомогти нашим союзникам!

Його слова пролунали, як грім серед ясного неба, але ніхто не сумнівався в рішучості короля. Піддані в залі одноголосно підтримали його, готові до боротьби. Незабаром у королівстві почалась мобілізація, і всі, хто міг тримати зброю, були готові до битви.

Тим часом, в іншій частині королівства, Елі, з нетерпінням чекала моменту, коли знову зустрінеться з подругами та сестрами. Вона була повністю готова приєднатися до боротьби за спасіння світу і виживання свого королівства.

— Я так рада, що нарешті побачу своїх друзів, — говорила вона, коли побачила Сашу та Діму. — Скільки б часу не пройшло, ми всі разом продовжимо боротьбу!

Діма і Саша теж відчували відповідальність. Вони з нетерпінням чекали наступних зіткнень, тренувалися і збирали спорядження. В повітрі витала напруженість, і кожен знав, що їхнє життя може змінитися в будь-який момент. Але, незважаючи на страх, всі були готові.

Зейнар, як справжній лідер, зібрав своїх воєначальників і командувачів, щоб обговорити стратегію війни. Він чудово знав, що їм належить велика битва, але ще важливіше було те, що Лоліта повинна була знайти свою сестру, принцесу Хейру, яка перебувала в полоні у Брата Зло. Зейнар сподівався, що Лоліта, з її унікальною силою і рішучістю, зможе впоратися з цим і звільнити принцесу.

— Я впевнений, що Лоліта впорається, — говорив Зейнар своїм воєначальникам. — Вона буде ключем до нашої перемоги. Сподіваюся, вона знайде Хейру і врятує її, а потім ми зможемо здобути вирішальну перемогу в цій війні.

Зейнар був сповнений рішучості, хоча в його очах ховалася біль за свою сестру. Він зрозумів, що тільки разом вони зможуть перемогти темряву, яка охопила цей світ.

Тим часом у Темній Вежі, в темному і холодному кутку, Лоліта лежала в клітці, безпомічна і без свідомості. Заклинання, які вона могла б використати для захисту, були втрачені разом із сяючим каменем, що допомагав їй тримати темряву на відстані. Вона відчувала, як зла сила захоплює її, але в її серці ще було одне маленьке зерно надії.

З кожним посилюючимся стоном башти Лоліта тихо вимовила заклинання на ельфійській мові, як колись її двоюрідна сестра Еліссара говорила: «Якщо тобі знадобиться допомога, вимов заклинання, і я прийду».

Її голос був ледве чутний, ледве можна було вловити його в цій темряві, але Лоліта не втрачала надії. Вона вірила в силу, яка одного разу врятує її.

Тим часом у башті щось греміло. Великий троль, обшукавши кожну клітку, нарешті підійшов до Лоліти. Його темні очі, повні ненависті, блищали, як загроза. Він схопив решітку клітки і замахнувся на свою величезну руку. Його голос звучав низьким, скреготливим риком, коли він вигукнув:

— Жодне заклинання не допоможе тобі! Де воно?! Перстень! Це належить господині Сестрі Зла! Де воно?!

Лоліта, не маючи сили для боротьби, лише зжалась в кутку, але її очі залишались повні рішучості. Вона тихо, але чітко відповіла:

— Я тобі не скажу…

Троль розсміявся зловісним, загрозливим сміхом.

— Ти пряма. Тоді відріжу тобі вухо, і, може, ти заговориш. — Він підняв свій меч, готуючись завдати удару.

Але в цей момент сталося чудо. У повітрі засяяв яскравий спалах світла, і з темряви перед тролем з'явилася Еліссара — ельфійка, з сяючими очима і магічною аурою, яка оточувала її. Вона вимовила заклинання на своєму рідному мовці, і миттєво, наче сама темрява відступила перед її силою, троль розчинився в повітрі, зникнув у мить ока.

Лоліта, ледве вірячи своїм очам, підняла голову. Еліссара стояла перед нею, її очі були сповнені рішучості та турботи. Лоліта розплакалася, але це були сльози подяки.

— Ти прийшла… — прошепотіла Лоліта.

— Звісно, я прийшла. Ти не одна, Лоліта. Я завжди буду поруч, коли ти мене покличеш, — сказала Еліссара, простягнувши руку і допомогла Лоліті піднятися на ноги.

Лоліта міцно обняла свою сестру, вдячно притискаючись до неї. Тепер вони були не лише родичами, а й союзниками, готовими йти в бій за світ і справедливість. Незабаром вони вирушили в глибину Темної Башти, щоб врятувати принцесу Аврору і зруйнувати плани Сестри Зла. І це було лише початком їхнього великого шляху, сповненого небезпеки, але також і надії.

Тим часом у Темній Башті, в темному і холодному кутку, Лоліта лежала в клітці, безпомічна і без свідомості. Заклинання, які вона могла б використати для захисту, були втрачені разом із сяючим каменем, що допомагав їй тримати темряву на відстані. Вона відчувала, як зла сила захоплює її, але в її серці ще було одне маленьке зерно надії.

З кожним посилюючимся стоном башти Лоліта тихо вимовила заклинання на ельфійській мові, як колись її двоюрідна сестра Еліссара говорила: «Якщо тобі знадобиться допомога, вимов заклинання, і я прийду».

Її голос був ледве чутний, ледве можна було вловити його в цій темряві, але Лоліта не втрачала надії. Вона вірила в силу, яка одного разу врятує її.

Тим часом у вежі щось греміло. Великий троль, обшукавши кожну клітку, нарешті підійшов до Лоліти. Його темні очі, повні ненависті, блищали, як загроза. Він схопив решітку клітки і замахнувся на свою величезну руку. Його голос звучав низьким, скреготливим риком, коли він вигукнув:

— Жодне заклинання не допоможе тобі! Де воно?! Перстень! Це належить господині Сестрі Зла! Де воно?!

Лоліта, не маючи сили для боротьби, лише зжалась в кутку, але її очі залишались повні рішучості. Вона тихо, але чітко відповіла:

— Я тобі не скажу…