Розділ 13

Тим часом, у морському королівстві, на поверхні бушувала яра битва. Дракон, ревучи, тряс повітря своїми могутніми крилами, а Кассандра залишалась поруч, спостерігаючи за руйнуваннями. Мія і Сьюзі, які боролись з драконом, не могли нічого зробити — їхніх сил було недостатньо, щоб подолати це могутнє чудовисько.

Але на допомогу прийшли чаклунка Лорелі та чарівник Ганс, які, об’єднавши свої сили, почали творити закляття. Їхня енергія влилася в потужний потік магії, а чаклун Ганс, із кожним новим рухом свого жезла, посилював ефект. Іздалека свою підтримку надав і Астреніус, приславши свою магію через зв’язок, незважаючи на те, що він знаходився далеко від поля бою. Ці три сили зіткнулися з драконом одночасно, і той, із ревом, упав у море, потонувши під водною поверхнею.

Кассандра, яка спостерігала за падінням дракона, відчула, як її надії руйнуються, і, не бажаючи залишатися на полі бою, піднялася в повітря, летючи в бік Темного лісу. Вона програла свою битву, але в її очах все ще пала вогник надії. Адже вона знала, що чорна жаба, її вірний союзник, могла захопити Лолітту і забрати кільце — це був її останній шанс.

Коли дракон зник під водою, а Кассандра полетіла, королівство, незважаючи на перемогу, ще не було в безпеці. Лорелі і Ганс, вдячні за свою допомогу, повернулися до відновлення. Вони використовували свою магію, щоб залікувати рани, завдані битвами, і відновити гармонію в королівстві. Сьюзі і Мія, незважаючи на радість від перемоги, не могли не хвилюватися за своїх подруг, які вирушили в Темний ліс. Десь у їхніх серцях була тривога, адже вони знали, що Лоліта, Вікторія та Ема могли зіткнутися з небезпеками, навіть не підозрюючи, що їхній ворог, Кассандра, ще живий.

— Як думаєш, все буде добре з ними? — запитала Мія, обнявши Сьюзі за плечі.

— Я вірю, що вони впораються. Лоліта не з тих, хто здається, — відповіла Сьюзі, намагаючись приховати тривогу в голосі. — Але я все одно переживаю... за Лоліту, за всіх.

Але їхні думки не залишала одна і та ж річ: вони знали, що битва за королівство Сульмана ще не завершена, і далеко не всі вороги були переможені. Еліс і хлопці, які зараз боролися, захищаючи це королівство, були далеко від їхніх поглядів і думок, і те, що відбувалося з ними на полі бою, залишалося в їхніх серцях як невизначене занепокоєння.

Мія повернулася до Сьюзі:

— Ми повинні вірити в наших подруг, вірити, що вони змогли впоратися з тим, що їх чекає в Темному лісі.

І хоча їхні серця були повні тривоги, вони продовжували працювати над відновленням королівства, сподіваючись на швидку зустріч із тими, хто бореться за його майбутнє.

Тим часом Лоліта продовжувала свій шлях через Темний ліс, незважаючи на біль, яка терзала її душу. Кожен її крок давався тяжко, оскільки ліс був повний отруйних рослин, смертоносних істот і заклятих, яких не видно, але яких можна відчути на кожному кроці. Лоліта не могла відступити — вона повинна була пройти цей шлях, щоб врятувати не тільки своїх подруг, Вікторію та Ему, але й принцесу Аврору, яка була замкнена у Темній башті.

В руках Лоліти залишалося кільце, яке нагадувало їй про тих, хто їй дорогий. Біль від думок, що вона не встигла допомогти своїм друзям, була нестерпною. Вона вимовляла їхні імена з гіркотою та сльозами на очах:

— Вікторія... Ема... Простіть мене, я врятую вас. Я знищу його... знищу дракона.

Стискаючи кільце в руках, вона продовжувала йти вперед. Вспоминала, як мріяла про те, що повернувшись, проведе більше часу з батьком, який так піклувався про неї, і з мамою, яка, на жаль, потрапила в полон. Ці думки давали їй сили продовжувати, незважаючи на відчай.

Лоліта наближалася до Темної башти, коли раптом почула шурхіт. Озирнувшись, вона відчула, як її серце стиснулося. Вона була не одна в лісі. Хтось слідкував за нею. Але перш ніж вона зрозуміла, що відбувається, її охопила слабкість, і все навколо почало крутитися. Отруйне повітря, яке наповнювало ліс, отруювало її тіло, і Лоліта відчула, як сили її покидають.

Слабкість накрила її, і в цей момент перед нею з’явилася чорна жаба з довгим, зловісним язиком. Жаба, ніби свідомо вирішила знищити Лоліту, на мить замерла перед нею, а потім різко завдала удару, поранивши Лоліту своїм отруйним язиком. Лоліта впала без почуттів, її кільце і сяючий камінь, який був дорогим подарунком від її батька, вискочили з її рук і покотилися по землі.

Але в самий момент її падіння Кай, відчувши її біду, прийшов на допомогу. Він випустив стрілу, і жаба злякалася, швидко сховавшись у тіні. Кай підійшов до Лоліти і, побачивши, що вона не дихає, почав молити її прокинутися:

— Лоліта, прокинься! Не залишай мене!

Але Лоліта залишалася без свідомості. Кай, безсило стоячи над нею, відчував, як сльози котяться по його щоках. Ці сльози не були простими сльозами. Це були сльози любові, які виходили з самого серця. Він знав, що його любов може творити чудеса, і, не знаючи, що ще робити, дозволив каплям своїх сліз впасти на Лолітину шкіру.

У ту саму секунду, коли його сльози торкнулися Лоліти, її тіло почало тремтіти. Але перш ніж вона встигла прокинутися, на Кая напали тролі. Він намагався боротися, але був занадто слабким. Удар одного з тролів відправив його в обморок, і, незважаючи на спроби встати, він втратив свідомість.

Тим часом орки, побачивши Лоліту, оцінюючи поглянули на неї. Один з них сказав:

— Ця дівчина не просто так. Вона стоїть за чимось більшим.

Але Кай в думках зрозумів: Вона жива... вона повернеться!

Орки, не звертаючи уваги на Кая, почали направляти Лоліту, і, незважаючи на свою слабкість, він зміг встати. Серце було сильніше, коли він усвідомив, що не може її залишити. Він пішов за орками, незважаючи на біль і слабкість, готовий повернути Лоліту будь-якою ціною.

Любов, яку Кай відчував до неї, зробила неможливе можливим. Це була перемога. Любов перемогла смерть, перемогла темряву. І Кай знав, що, незважаючи на все, він знайде Лоліту і врятує її.