Розділ 12

Вечір був тихим, але серце Олени було неспокійне. Вже довгий час вона жила з порожнечею в грудях, сумуючи за своїми доньками — Емою, Вікторією та Еліс. Вони зникли за загадкових обставин, і жодна пошукова операція не принесла результатів. Вона сіла на лавочку у дворі, дивлячись на темніюче небо, коли раптом відчула, що хтось або щось наближається.
Перед нею приземлилося граційне створіння — білий пегас з мерехтливою сріблястою гривою та лавандовим світлом навколо крил. Олена застигла. Її розум відмовлявся прийняти побачене, але серце підказувало, що це не сон.
— Ваша донька Емі просила передати, що з ними все в порядку, — раптом почувся ніжний, але впевнений голос.
Олена ахнула — пегас говорив!
— Вона і її сестри сумують за вами. Вони скоро повернуться, — продовжив Люмінар.
Жінка прижала руку до грудей, в її очах заблищали сльози.
— Це… це неможливо… — прошепотіла вона, повільно піднімаючись з лавочки. — Ти… говориш? Це магія?
Вона обережно простягнула руку, торкаючись шовковистої гриви пегаса. Люмінар тихо фыркнув, показуючи, що йому це приємно.
— Едварде! — раптом покликала вона чоловіка, її голос тремтів від хвилювання.
З дому вийшов Едвард, високий чоловік з тривогою в очах. Він збирався запитати, що сталося, але, побачивши пегаса, застиг на місці.
— Що… Що це? — пробормотав він.
— Це… це пегас Еми, — з труднощами вимовила Олена. — Він приніс нам вісточку від дівчаток!
Едвард проковтнув, намагаючись осмислити те, що відбувається.
— Нам потрібно повідомити Орлова і Зухру. Вони повинні це побачити, — рішуче сказала Олена.
Едвард кивнув і, не витрачаючи часу, набрав номери.
Поки вони чекали детектива, Олена принесла пегасу частування — яблука і шматочок свіжого пирога. Люмінар з задоволенням прийняв частування, а після цього його тіло засвітилося м'яким лавандовим світлом.
У дворі почали збиратися діти та сусіди, зачаровані цим чудесним створінням. Вони дивилися на пегаса з захопленням, не вірячи своїм очам.
— Мам, це єдиноріг?! — вигукнув одна з дітей.
— Ні, це… це пегас! — сказав інший, зачаровано.
Люмінар з легкістю піднявся на задні ноги, м’яко розправляючи крила, і його сяйво розфарбувало вечірнє повітря м’яким фіолетовим відтінком.
Олена і Едвард дивилися на нього з надією. Тепер вони знали — їхні доньки живі, і скоро вони знову будуть разом.

Війна за Королівство Сулман почалася.
Зейнар стояв у центрі тренувального поля, спостерігаючи за своїми воїнами. Кожен з них пройшов сувору підготовку, і тепер їх бойовий дух був на піку. Він розумів: настав час звільнити короля і повернути своє королівство.
Тим часом Астреніус використовував свою магію, щоб зазирнути в розум свого учня Ганса. Видіння не обіцяли нічого хорошого: у Морському Королівстві йшла відчайдушна битва з драконом. Він перемістився до думок Лорелі, яка скакала через ліс разом з Сюзі та Мією, прямуячи на допомогу.
— Треба поспішати, — пробурмотів Астреніус, повертаючись у реальність. Він подивився на Еліса. — Новини з Морського Королівства. Лоліта, Вікторія та Ема вирушили в Темний ліс. З ними все в порядку.
Еліс зітхнув з полегшенням.
— Астреніус, пора виступати! — сказав Зейнар, підходячи до чаклуна.
— Еліс залишиться в таборі, — твердо додав він.
Але Еліс стиснула кулаки і похитала головою.
— Я не залишусь, — твердо відповіла вона.
Зейнар нахмурився, але промовчав. Йому не хотілося сперечатися перед битвою.
Коли війська почали рухатися, Еліс почула іржання коней. Оглянувшись, вона побачила Діму і Сашу.
— Якщо хочеш воювати, лізь, — сказав Діма, простягаючи руку.
Очі Еліс загорілися, вона без роздумів вскочила в сідло.
І ось війна почалася.
Орки-стражі Королівства Сулман вже чекали війська Зейнара. Битва розгорнулася з небувалою люттю. Солдати билися відважно, друзі Лоліти теж вступили в бій. Крики, дзвін мечів, рев бойових тварин — все зливалося в один хаотичний водоворот.
Але з кожним ударом, з кожним поваленим ворогом перемога ставала все ближчою.
Зейнар і Астреніус відчували це.
У розпалі бою Зейнар бився в перших лавах, розсікаючи орків своїм клинком. Його воїни не відставали, пробиваючи оборону ворога. Зверху свистіли стріли, чаклуни читали заклинання, а бійці відчайдушно рубалися в ближньому бою.
Астреніус, піднявши посох, створив захисний бар'єр над своїми союзниками, щоб відбити вогняні снаряди, випущені темними магами орків. Він відчував, як темна магія наростає, наче щось могутнє наближається.
Еліс, б'ючись пліч-о-пліч з Дімою і Сашею, вражала супротивників точними ударами кинжала. Але раптом земля під ними задрижала.

З воріт замку Сулман вийшов величезний орк у важких чорних обладунках. Він був вищий за звичайних воїнів, а в руках тримав гігантську булаву.
— Це Горгул, їхній предводитель! — закричав Зейнар, побачивши чудовисько. — Він найсильніший серед орків!
Горгул заричав і одним ударом своєї булави відкинув кількох бійців. Війська Зейнара на мить розгубилися, але Астреніус підняв руку, посилаючи хвилю магічної енергії, щоб сповільнити ворога.
— Потрібно його прибрати, інакше нам не взяти замок! — крикнув Астреніус.
Зейнар кивнув і рушив до Горгула, за ним послідували його вірні воїни. Еліс, незважаючи на страх, теж направилася за ними.
Тим часом, далеко за межами поля бою, Лоліта, Вікторія та Ема разом з русалкою Мірей углиблялися в Темний ліс. Атмосфера навколо ставала густішою, дерева ніби шепотіли щось лячне. Лоліта озирнулася на подруг.
— Відчуваєте? Тут щось не так…
Русалка Мірей, перетворившись у людську подобу, торкнулася дерева, відчуваючи його енергію.
— Ми близько… але хтось вже стежить за нами…
І тут із темряви прозвучав зловісний сміх.
— Ви справді думали, що зможете піти непоміченими?
З тіней вийшла Кассандра. В її руках був магічний кинджал, а в очах палахкотів вогонь жадоби помсти.
— Віддайте перстень… або ви не вийдете з цього лісу живими!
Лоліта стиснула кулак. Вона знала, що ця битва неминуча.