Розділ 10

Королева Далія уважно дивилася на Лоліту, а потім перевела погляд на пораненого Кая.
— Ти — та сама Лоліта, донька Ельдара? — запитала вона з теплотою.
Лоліта кивнула:
— Так, і я прошу вашої допомоги. Мій друг Кай поранений, його пронизала стріла орків, просякнута отрутою.
— Звісно, ти і твої друзі під нашим захистом, — відповіла королева. — Рою, негайно відправ лікарів!
Рой, її брат, кивнув і вийшов, а Лоліта присіла поруч із Каєм. Його обличчя було блідим, дихання нерівним.

У цей момент до зали увійшов молодий чарівник у довгому темно-зеленому плащі. Його волосся було світлим, а в очах світилося мудрістю, незважаючи на юний вік.
— Це Ганс, — оголосила королева Далія. — Астреніус попередив його, щоб він допоміг вам у вашій подорожі до Темного лісу.
Ганс кивнув:
— Радий зустрічі, Лоліто. Я знаю про вашу місію і готовий супроводжувати вас.

Але Лоліта не слухала — вона повністю зосередилася на Каї. Закривши очі, вона приклала руки до його рани, зосередилася, і тонке ельфійське світіння огорнуло її пальці. Магія потекла в тіло Кая, витісняючи отруту і загоюючи плоть.
Кай застогнав, а потім повільно відкрив очі. Перше, що він побачив, — обличчя Лоліти, освітлене м’яким сяйвом.
— Лоліто… — прошепотів він.
Вона усміхнулася:
— Тепер ти в безпеці.
Кай не міг відвести від неї погляду. Він відчував, як його серце починає битися сильніше. Захоплення, вдячність і щось більше зароджувалося в ньому… Він все більше закохувався в Лоліту.

У теплому світлі свічок Ганс і Ема сиділи за масивним дерев’яним столом у бібліотеці королівського замку. Полиці навколо були заставлені древніми фоліантами, сувоями та записами магів минулих епох.

Ема тримала в руках темну каблучку. Її поверхня пульсувала ледве помітним похмурим світлом, наче вона була живою.
— Вона… кличе мене, — прошепотіла Ема, стискаючи каблучку в долоні.

Ганс уважно подивився на неї.
— Ти чинеш опір?
— Так, але це важко, — зізналася вона. — Іноді мені здається, що вона шепоче мені… обіцяє силу… владу… але я знаю, що це брехня.
— Ти сильна, — сказав Ганс. — Але чим довше вона у тебе, тим сильніший її вплив. Нам потрібно якнайшвидше знищити її.

Він перегорнув сторінку древньої книги, водячи пальцем по пожовклому пергаменту.
— Тут сказано, що темні артефакти можуть бути знищені тільки у вогні Темної вежі. Саме туди нам і потрібно вирушити.

Ема здригнулася.
— Отже, шлях буде нелегким…
— Так, — кивнув Ганс. — Але якщо каблучка залишиться у тебе, вона може поглинути твою душу. Мій учитель Астреніус наказав знищити її, інакше весь світ опиниться в небезпеці.

Вони продовжували вивчати книги до пізньої ночі, намагаючись знайти способи захисту від магії каблучки. Ема відчувала, як важчають її повіки, але Ганс не дозволяв собі розслабитися. Він знав, що час працює проти них.

Лоліта підійшла до моря, поглянувши на Кая, який відпочивав після поранення. Вона змогла його вилікувати, але відчувала, що час не чекає — потрібно поспішати, щоб врятувати своїх батьків і принцесу Аврору. Вона опустила ноги в теплу, прозору воду, насолоджуючись її приємною прохолодою.

Раптом із води з’явилася русалка — прекрасна дівчина зі світлим волоссям і рожевим хвостом, який сяяв у темряві.
— Не сумуй, Лоліто, — промовила вона, спостерігаючи за дівчиною. — Ти не одна, все буде добре.

Лоліта здивовано подивилася на неї.
— Ти… вмієш читати думки?

Русалка усміхнулася:
— Ні, я просто бачу, що тобі нелегко. Не хвилюйся, усе налагодиться.

Лоліта зітхнула, насолоджуючись м’яким світлом, що виходило від хвоста русалки.
— Я просто хвилюйся за тих, кого залишила. Мені потрібно поспішати.

— Не квапся, — сказала Мирей, злегка погойдуючись на хвилях. — Іноді варто трохи затриматися і повірити в краще.

Лоліта кивнула і, дослухавшись до поради, зняла сорочку, вирішивши освіжитися в теплій воді. Коли вона розправила тканину, її груди виявилися вкритими двома грубими шрамами — від привадів, яку вона відчувала, і від Короля Тролів.

Мірей глянула на її рани з сумом і сказала:
— Ці рани… вони не повинні залишатися такими.

— Мені не страшно, — відповіла Лоліта, намагаючись приховати біль. — Я навчилася терпіти.

Русалка наблизилася і торкнулася її шрамів. У ту ж мить магія почала діяти, і рани стали гоїтися, відчуття болю зникло.

— Не потрібно нічого приховувати, — сказала Мірей м’яким голосом, відступаючи. — Ти сильна, але іноді нам усім потрібна допомога.

Лоліта, сповнена вдячності, усміхнулася.
— Дякую тобі, Мирей. Ти врятувала мене.

Русалка загадково усміхнулася і, плавно рухаючись у воді, запросила її:
— Підемо зі мною, я покажу тобі підводний шлях.

Лоліта, не вагаючись, рушила за нею. Хвіст Мірей мерехтів у темряві, мов коштовний камінь, і Лоліта занурилася в підводну тишу, відчуваючи, як магія і вода зміцнюють її силу.

Вранці Сьюзі та Мія міцно спали, коли раптом їх розбудили феї. Вони співали мелодійні пісні прямо під носом у дівчат, часом навіть торкаючись їхніх вушок своїми крильцями.
— Прокидайся, Сьюзі, дивись, скільки фей! — сказала Мія, штовхнувши сестру.

Сьюзі повільно відкрила очі й побачила, як безліч фей із тонкими крильцями кружляють навколо, наповнюючи повітря чарівною мелодією.
— Це так красиво! — захоплено сказала Сьюзі. — Давай послухаємо.

Вони з Мією насолоджувалися співом фей, і це було так приємно, що їм не хотілося прокидатися. Але незабаром одна з фей підлетіла ближче та запропонувала їм солодкий мед із ягодами.
— Ось, будь ласка, спробуйте, — сказала фея, усміхаючись.

Дівчата з радістю скуштували частування, насолоджуючись його смаком. Мед був надзвичайно солодким, а ягоди — стиглими та соковитими.
— О, як смачно! — вигукнула Сьюзі, потираючи животик.

Після сніданку вони вирішили прогулятися лісом. Ліс був прекрасний і тихий, і дівчата почувалися в цілковитій безпеці. Під час прогулянки вони помітили, що багато ентів зібралися в одному місці, обговорюючи щось важливе. Мія вирішила підійти й дізнатися, що відбувається.
— Доброго ранку, пане енте, — чемно привіталася Мія. — Що ви обговорюєте?