Розділ 33

Битва на горі: світло проти Мороку

На вершині гори, серед розбитих скель і буремного неба, лежав Астарніус — слабкий, але живий. Поруч, поранений Ганс намагався піднятись, але Малґаріус, мов тінь, навис над ним, стискаючи горло.

— Ти не тронеш слабких! — пролунало голосно.

Із туману з’явилась Лоліта — у м’ятному платті, з сяючими узорами на руках. Її очі палали рішучістю.

— Я можу перемогти тебе.

Малґаріус хихикнув:

— Слабким не місце в цьому світі. Вони падуть до моїх ніг. А де твоя чорна мітка, яку дав тобі Брат Зло перед тим, як ти його вбила?

Лоліта підняла руку — узор світився синім світлом:

— Закляття знято. Я більше не належу темряві.

У цей момент з-за скелі з’явилась Майя — з арфою в руках. Вона побачила Малґаріуса — свого діда, якого ніколи не пам’ятала, але тепер знала: його кров може текти в її жилах. І вона не дозволить цьому визначити її долю.

— Внученько… — прошепотів Малґаріус. — Шкода твоїх батьків…

Майя хотіла кинутись на нього, але Лоліта зупинила:

— Ти не отримаєш Майю. Вона сильна. І вона тобі це доведе.

Малґаріус підняв руку — з тіні вирвалися Шептуни Мороку: істоти з порожніми очима, довгими пальцями і шепочучими голосами, що паралізували волю. Вони оточили героїв.

— Подивимось, як ви впораєтесь… — прошипів Малґаріус. — Тоді я отримаю її кров.

Але в ту ж мить — з лісу вийшли друзі Лоліти з мечами, луками і магічними щитами. Кай привів ельфійське військо — стрільці, воїни, медики. Медики вже схилились над Астарніусом і Гансом, намагаючись зцілити їх.

⚔️ Жорстка битва

Битва почалась. Повітря наповнилось криками, магією і блискавками. Шептуни Мороку кидались на ельфів, їхні голоси змушували воїнів тремтіти, але Лоліта створила захисний купол з узорів, що гасив шепіт. Кай вів атаку — його меч світився сріблом, розсікаючи тінь. Він знищив трьох шептунів одним ударом. Савек і Максуд билися пліч-о-пліч, прикриваючи Майю. Їхні удари були точними, а серця — гарячими. Вікторія використовувала магію вітру, щоб відштовхувати ворогів, її очі світились зеленим.Кокан кинувся на одного з шептунів, рятуючи пораненого ельфа.

Майя стояла в центрі, граючи на арфі — її мелодія зміцнювала союзників, розсіювала страх. Малґаріус намагався пробитись до неї, але Лоліта стала перед ним.

— Ти не пройдеш.

Малґаріус кинув у неї чорну блискавку, але узор на її руці поглинув удар. Вона відповіла світлом — і тінь відступила.

Битва тривала. Кров лилась, але серця не здавались. Це була не просто війна — це було очищення. І Майя знала: якщо вони вистоять тут — світ зміниться.

Майя і Лоліта стояли віч-на-віч із Малґаріусом. Тінь розросталась навколо, а небо темніло. І раптом — із криком прорвався Влад. Його меч блищав у повітрі, а голос лунав, мов грім:

— Не смій торкатися Майї!

Він кинувся на Малґаріуса, але той, мов змій, ухилився, схопив Влада і з люттю вонзив у нього темну магію. Майя закричала:

— Нііііі!

Лоліта, охоплена гнівом, підняла руку — її узор засвітився яскраво, вона вдарила магією по Малґаріусу. Але той лише засміявся:

— Я став сильнішим. Ви не зможете мене зламати.

Майя впала на коліна біля Влада, сльози текли по її щоках. Лоліта знесилено опустилась поруч — її магія вичерпалась.

Вікторія, побачивши це, кинулась у бій:

— Ти — тиран! Чудовисько!

Але Малґаріус закляв її — вона застигла, мов статуя. Те саме сталося з ельфом Фірноном, який прибіг на допомогу. Його голос лунав:

— Ти не маєш права!

Але темна магія скувала його.

Майя стояла на колінах, її пальці стискали руку Влада, що лежав без свідомості. Сльози падали на його щоки, а її голос тремтів:

— Я тебе люблю… Я не дам тобі зникнути…

Влад, ледве дихаючи, прошепотів:

— Ти — моє світло…

І щось у Майї зрушилось. Її душа, розбита болем, почала горіти. Вона забула про арфу. Вона взяла меч Влада — холодний, але сповнений його сили. Її очі стали темно-золотими, як у її матері, яку вона ніколи не знала, але чия кров текла в її жилах.

Малґаріус, що стояв над нею, хихикнув:

— Ти не зможеш. Ти — лише дитина.

Але Майя піднялась. Її постава змінилась. Вона була не просто дівчиною — вона була спадкоємицею сили, яку не можна зламати.

— Я — не твоя. І я не дозволю тобі знищити тих, кого люблю.

І вона кинулась на Малґаріуса. Її удари були точні, мов музика, але сповнені гніву. Темрява зустріла світло — і світло не відступило.

Майя кинулась на Малґаріуса. Її удари були точні, мов музика, але сповнені гніву. Він відповідав темною магією, але меч Влада — тепер у руках Майї — розсікав тінь.

• Лоліта, хоч і знесилена, піднялась і створила захисний бар’єр навколо Влада.

• Вікторія, заклята, боролась з чарами, її очі світились зеленим — вона шепотіла: «Ти не зламаєш мене…»

• Фірнон, горний ельф, зціпив зуби, його меч тремтів, але він не здавався.

Малґаріус кинув у Майю чорну блискавку — вона впала, але підвелась.

Майя знесилено впала на землю, її тіло тремтіло, а рука була пробита — Малґаріус отримав те, чого прагнув: її кров. Савек кинувся на допомогу, але Малґаріус, зловісно усміхаючись, крикнув:

— Твоя Тіфані — у темному мороці. І це твоя провина.

Савек закричав, охоплений болем і гнівом, але Малґаріус знав його слабкість. Він зламав його дух.

Піднявши руку, Малґаріус відкрив портал — вогняний, пульсуючий, що вів у сучасний світ. Друзі, щойно розколдовані, дивились із жахом. Вони розуміли: він переміг.

Лоліта стояла, охоплена люттю. Вона не могла допустити, щоб ця тінь увійшла в її світ — світ, де жили її рідні, її народ. Вона кинулась до порталу:

— Не лети туди! Не смій!

Але Малґаріус вже ступав у нову реальність. Перед зникненням він озирнувся: