Розділ 31

Битва братів: Астарніус проти Малґаріуса

У самому серці кам’яної гори, де небо торкається скель, Астарніус — хранитель рівноваги — зустрівся зі своїм братом Малґаріусом. Вітер завивав між піками, а повітря було наповнене електрикою, мов перед бурею.

— Зупинись, брате, — сказав Астарніус, його голос лунав, як грім. — Ти порушуєш хід життя. Мирні жителі не винні. Вони — не твої іграшки.

Малґаріус стояв на виступі скелі, його очі — чорні, мов безодня, а посох — пульсував темною енергією.

— Я не хочу лише цей світ, — прошипів він. — Я хочу сучасний світ. Я хочу всі світи. І я не зупинюсь.

Астарніус стиснув кулаки.

— Ти знищиш усе, що створила сама Життя. Я не дозволю тобі.

Малґаріус засміявся — хрипко, зловісно.

— Тоді бийся зі мною, брате. Подивимось, чия магія сильніша.

І він підняв посох. Темна енергія вирвалась із нього, мов чорні блискавки. Астарніус відповів — світлом, що розсікало тінь. Їхня битва почалась. Каміння тріскало, небо темніло, а сама гора здригалась від сили двох братів — одного, що захищає життя, і другого, що хоче його підкорити.

У вирі битви між братами, посох Астарніуса тріснув, розлетівшись на уламки. Його сили вичерпались, і Малґаріус, сповнений темної магії, захопив його. Астарніус, скутий чарами, впав на коліна, але його голос залишався твердим:

— Не чіпай мою онуку… Майю. Я знаю, що ти хочеш використати її кров, щоб відкрити портал. Але я не дозволю тобі зламати її душу.

Малґаріус лише усміхнувся, його очі палали жадобою влади.

— Вона — ключ. І ти вже не можеш мене зупинити.

Та раптом, з-за скелі, з’явився молодий маг — Ганс. Його очі світилися рішучістю, а в руках — сяючий посох, сповнений світла.

— Відступи, Малґаріус! — вигукнув він. — Я не дозволю тобі торкнутись Майї. І я не дам тобі знищити цей світ.

Ганс кинувся в бій, його закляття розсікали темряву, а світло його магії зіштовхнулось із тінню Малґаріуса. Битва почалась — нова, несподівана, і можливо, вирішальна.