Розділ 26

Розкол і клятва: шлях до закляття

Лоліта була щаслива знову побачити своїх друзів — Вікторію і Максуда. Вона обіймала їх, розпитувала, як живуть інші у сучасному світі, чи сумують за нею. Вікторія з усмішкою, але з ноткою смутку відповіла:

— Всі дуже сумують. Ми хочемо, щоб ти повернулась. Ти — частина нас.

Майя стояла неподалік і чула цю зворушливу розмову. Її серце тремтіло — вона відчувала себе чужою.

Але раптом Вікторія почала говорити з Лолітою про щось тривожне:

— Лоліто, ми маємо поговорити. Астреніус попередив: у Майї може бути незрозуміла сила. І якщо вона прокинеться — портал між світами відкриється. Це небезпечно.

Лоліта застигла. Її очі округлились.

— Що ти маєш на увазі?

Майя підійшла ближче, ображена і розгублена.

— Це абсурд! Я ніколи не заподію шкоди! Ви — мої друзі!

Максуд, насторожено дивлячись на неї, додав:

— Але Астреніус каже інакше. Через твою темну кров злий маг може використати тебе, щоб захопити обидва світи — наш і сучасний, де нас чекають родини.

Лоліта мовчала. В її пам’яті сплив сон — той, де вона бачила батьків Майї. Вона зрозуміла: настав час сказати правду.

Майя дивилась на Лоліту з надією, як колись, коли та захищала Савека. Її очі благали: "Захисти мене."

Але Лоліта, з сумом у голосі, сказала:

— У сні я бачила твоїх батьків. Твоя мама — володарка чарівної арфи. А твій батько… він носій темної сили. А твій дід — сам Малґаріус, брат Астреніуса. Ти — його онука. І він хоче твоєї крові.

Майя застигла. Її очі наповнились страхом, потім — гнівом.

— Це брехня! Мої батьки — звичайні! Ви хочете зламати мене!

Вона закричала, схопила арфу і притиснула її до грудей.

— Я сама врятую бабусю! І не віддам арфу!

Лоліта, розлючена, спробувала вихопити арфу. Майя тягнула її назад. Вікторія кинулась між ними, розняла.

Але Лоліта, використавши силу амулета, прогнала Майю далеко — в Карпати, де серед диких скель і козячого мекання вона опинилась сама.

Майя лежала на холодному камені, дивлячись у небо.

— Я ненавиджу вас… Я поверну арфу. І доведу, що не зло.

Козлик підійшов до неї, мекнув прямо в обличчя. Майя засміялась крізь сльози — гірко, але живо.

А тим часом Лоліта сказала друзям:

— Я більше не зв’язуюсь із Майєю. Якщо вона не хоче вірити — значить, від неї буде зло.

Вікторія і Максуд поклялись:

— Ми з тобою до кінця. Кров’ю. Ми повернемося до Астреніуса. Арфа знайдена. Тепер — потрібно знайти закляття.

І вони вирушили — крізь магію, крізь біль, крізь вибір. А десь у горах Майя вже починала чути голоси, що кликали її… не до помсти, а до істини.

Лоліта разом із Вікторією та Максудом повернулась до ельфійського палацу, де на них вже чекала принцеса-ельфійка Еліссара — двоюрідна сестра Лоліти. Побачивши арфу в руках Лоліти, Еліссара широко усміхнулась, підбігла й міцно обійняла її.

— Ти повернулась… І з арфою, — прошепотіла вона. — Я так чекала на тебе.

Але раптом Еліссара завмерла. Її очі потемніли, і вона схилила голову, ніби щось побачила. Її тіло затремтіло, а пальці стиснулись.

— Що сталося, сестро? — стривожено запитала Лоліта.

Еліссара на мить мовчала, приховуючи тривогу, а потім знову усміхнулась, ніби нічого не сталося.

— Я рада бачити Вікторію і Максуда. Ви — справжні союзники. Де наші чарівники — Астреніус і Ганс?

Вікторія відповіла:

— Вони повинні скоро повернутись. Ми вирушили раніше, щоб доставити арфу.

— Добре, — сказала Еліссара. — Ви всі втомлені. Я запрошую вас на вечерю. А з тобою, Лоліто, мені потрібно поговорити окремо… про те, що я щойно побачила. Під місячним сяйвом, біля Садів Тіней.

Лоліта кивнула, відчуваючи, що щось важливе наближається. А арфа в її руках — мов жива, тихо дзвеніла, ніби відчувала, що її історія ще не завершена.

Балкон ельфійського палацу виходив на озеро, що виблискувало сріблом під повним місяцем. Це озеро було особливим — у ньому з’являлись видіння великих ельфів, їхніх рішень, їхніх помилок. Лоліта багато разів проходила цей ритуал, але сьогодні — все було інакше.

Еліссара, в білому сріблястому платті, мов зітканому з місячного світла, провела Лоліту до води. Вона опустилась на коліна, торкнулась поверхні озера і лягла, заплющивши очі. Її тіло затремтіло — вона концентрувалась на видінні, що прийшло до неї раніше.

Лоліта стояла поруч, тримаючи арфу, і дивилась, як вода починає темніти. І тоді — вона побачила.

У сучасному світі — хаос. Люди в рабстві. Її рідні — у кайданах. Малґаріус — сміється, тримаючи в руках кинджал, а біля його ніг — мертва Майя, в крові, з розплющеними очима.

Лоліта відступила, її серце стискалось. Озеро стало чорним, як ніч без зірок. Еліссара затремтіла, її тіло почало занурюватись у воду. Вона була без свідомості.

— Ні! — вигукнула Лоліта.

Вона активувала амулет, стрибнула в озеро і дістала Еліссару. Її руки тремтіли, а вода навколо — шепотіла темні слова.

І раптом — промінь світла. Прибіг Астреніус. Його посох світився, а очі — були сповнені рішучості.

— Вона під закляттям, — сказав він. — Темна сила проникла в її розум.

Він поклав руку на чоло Еліссари, прошепотів заклинання, і вода навколо стала світлішою. Еліссара відкрила очі, слабко усміхнулась.

Лоліта, вся в сльозах, звернулась до Астреніуса:

— Я повинна знайти Майю. Я помилилась. Вона — не ворог. Вона — ключ. Ми повинні перемогти зло разом.

Астреніус, стоячи біля озера, дивився на Лоліту з глибоким спокоєм, але в його голосі звучала тривога: