Розділ 21

🏰 Ельфійський палац і правда, що змінює все

Після довгого шляху крізь зачаровані ліси, магічні перевали і туманні долини, Ганс, Вікторія, Максуд і Фірнон нарешті дістались до ельфійського палацу — місця, де править Лоліта. Вежі палацу сяяли сріблом, а повітря було наповнене музикою листя і світлом, що не мало джерела.

На вході їх зустріли ельфійські стражі, які одразу впізнали Ганса і Фірнона. Їм відкрили ворота, і вони увійшли до головної зали — просторої, з високими арками, де кожен камінь був просякнутий магією.

У центрі зали стояв Астреніус — головний маг ельфів, наставник Лоліти, брат Малґаріуса. Його очі — глибокі, як нічне небо, а голос — спокійний, але твердий.

Ганс підійшов до нього і сказав:

— Ми маємо говорити. Це терміново.

Астреніус нахилився:

— Що сталося?

Ганс розповів усе: про прокляття, про ведіння Фірнона, про Майю, про темну силу, що прокидається. І про те, що Майя — внучка Малґаріуса.

Астреніус завмер. Його очі розширились.

— Внучка? — прошепотів він. — Я не знав… Я не знав, що мій брат має дитину. Тим більше — внучку.

Вікторія додала:

— Ми повинні знайти Лоліту. Вона поруч із Майєю. Вона має знати правду.

Максуд кивнув:

— Якщо Майя — ключ, то її сила може бути як порятунком, так і загрозою.

Фірнон підійшов ближче. Його голос був тихим, але пророчим:

— У ведінні я бачив, як тінь охоплює Майю. Але поруч із нею — світло. Лоліта. Вона — баланс.

Астреніус задумався. Його руки тремтіли. Він знав: діяти треба негайно.

— Я викличу Лоліту. Але ви повинні бути обережні. Якщо сила Майї активується неконтрольовано — вона може зруйнувати не лише себе, а й увесь баланс між світами.

Ганс кивнув:

— Ми готові.

Астреніус підняв руку, і срібний кристал у центрі зали засвітився. Він прошепотів заклинання, і з глибини палацу почала наближатися Лоліта.

Вікторія стиснула руку Максуда. Фірнон закрив очі. Ганс стояв, мов страж.

А десь далеко, в Трансильванії, арфа знову заграла сама. І тінь Малґаріуса вже шукала шлях до порталу.

Після пророчого відкриття в ельфійському палаці Астреніус не став чекати. Його очі — зосереджені, голос — твердий, як камінь.

— Ми не можемо втратити час. Якщо сила Майї прокинеться неконтрольовано — вона стане знаряддям Малґаріуса. Ми вирушаємо негайно.

Ганс, Вікторія, Максуд і Фірнон погодились. Їхні обличчя — рішучі. Вони знали: це не просто подорож. Це — місія, що може змінити долю світів.

Астреніус провів їх до старого порталу, захованого в коренях срібного дерева. Він активував його заклинанням, і світло розірвало простір.

— Ми вирушимо до Трансильванії, — сказав він. — Але дорогою нам потрібно придумати, як нейтралізувати силу Майї, не знищуючи її. Вона — не ворог. Вона — носій вибору.

Поки вони йшли крізь магічні землі, Астреніус розповідав:

— Є старе заклинання, що може розділити силу і душу. Але для цього потрібна арфа, чисте серце і… згода самої Майї.

Фірнон додав:

— У ведінні я бачив, як вона стоїть перед дзеркалом. І в ньому — не вона. А її тінь.

Вікторія задумалась:

— Якщо ми зможемо показати їй правду — вона сама зробить вибір. Але як?

Максуд запропонував:

— Можливо, через спогади. Через її бабусю. Якщо ми знайдемо її — вона зможе пробудити світло в Майї.

Ганс мовчав. Його очі — уважні. Він думав про Лоліту, про арфу, про те, як усе пов’язано.

Астреніус зупинився.

— Ми створимо план. Три етапи:

1. Знайти бабусю Майї.

2. Очистити арфу від слідів темної магії.

3. Підготувати Майю до вибору — через спогади, через любов, через правду.

— А якщо вона відмовиться? — запитала Вікторія.

Астреніус подивився на неї.

— Тоді ми повинні бути поруч. Не як судді. А як друзі. Бо навіть тінь має право на світло.

І вони продовжили шлях — крізь ліси, крізь магію, крізь власні страхи. А десь далеко, Майя вже починала відчувати, що щось змінюється. Її сни — стали глибшими. Її серце — важчим.

А Малґаріус вже готував портал.