Розділ 12

Шептуни Мороку

Астреніус і Ганс йшли по скелястому хребту, де вітер свистів, як голоси забутих душ. Каміння під ногами було холодним, мов кістки, а небо — затягнуте сірими хмарами, що ворушилися, наче дим. Вони шукали зруйновану деревню — ту саму, де Малґаріус, брат Астреніуса, вселив зло разом із Шептунами Мороку — істотами, що живляться страхом і шепочуть прокляття у сни.

І вони знайшли її.

Деревня була мертвою. Кам’яні будинки — розтрощені, дерева — чорні, мов обвуглені, а повітря — важке, як перед бурею. Тиша була гнітючою, але в ній щось шепотіло — не словами, а відчуттям. Ганс охопив посох міцніше, а Астреніус зупинився, його очі затуманилися.

— Ми повинні знищити чорну метку на Лоліті, — сказав Ганс. — Інакше вона не зможе перемогти Малґаріуса.

Астреніус кивнув, але його погляд був далекий.

— Але все залежить від її вибору. Магія не діє без волі. І не кожна воля витримує тінь.

І раптом — видіння.

Очі Астреніуса засвітилися сріблом, і він побачив: Малґаріус вже готує пастку. Його тінь розростається, як павутина. Він схопив двох друзів Лоліти — Вікторію і Максуда. Вони мали допомогти їй, але тепер — у полоні, в башті, де сни перетворюються на кошмари.

Астреніус стиснув посох, готовий рушити негайно. Але Ганс зупинив його, поклавши руку на плече.

— Якщо ти підеш без плану — ти потрапиш у ту ж пастку. Ми втратимо всіх. Навіть Лоліту.

Астреніус мовчав. Його серце палало, але розум знав: Ганс правий. Він закрив очі, і в його пам’яті промайнуло дитинство з братом — Малґаріусом, ще добрим, ще світлим. І біль від того, ким він став.

— Нам потрібен союз. Потрібна арфа. І потрібна Лоліта — вільна від метки. Інакше вона не зможе пройти крізь Морок.

Він підняв руку, і з неба спустився срібний ворон — посланець магії. Його очі світилися, а дзьоб ніс пергамент із словами:

«Вибір — це ключ. Лоліта має вирішити, чи готова пройти крізь тінь, щоб стати світлом.»

Ганс прочитав слова вголос, і вони лунали, як дзвін у тумані.

— Ми повинні дати їй шанс, — сказав він. — Але не змушувати. Вона сама має обрати.

Астреніус і Ганс зникли в тумані, вирушаючи готувати план порятунку. Бо тепер — усе залежало від того, чи зможе Лоліта звільнити себе… і врятувати тих, хто вірив у неї.

А вдалині, серед руїн, щось шепотіло. І шепіт був не вітром — а голосом Мороку.