Розділ 6

Кам’яний вартовий і карта єдинорогів

Майя і Савек були настільки втомлені після довгої дороги, що вирішили переночувати в невеликому готелі на околиці міста. Вони підійшли до адміністратора, заплатили золотими монетами, і той, краєм ока заглянувши в їхню сумку, помітив щось дивне — свіжі, сяючі продукти. Він нічого не сказав, але в його погляді промайнула зацікавленість.

— Кімната на другому поверсі, — мовив він, показуючи на вузькі сходи.

Кімната виявилася скромною, але затишною. Майя з розгону стрибнула на ліжко, Савек ліг поруч. Тепло, м’які подушки й втома зробили своє — вони миттєво заснули.

Уночі, коли все стихло, адміністратор тихенько прокрався до кімнати. Він обережно підійшов до сплячих мандрівників, витягнув сумку й зник у коридорі.

У своєму кабінеті він відкрив мішок і завмер: всередині були лавандовий мед, ягоди сили, листя срібної м’яти — продукти, що світилися м’яким світлом. Не стримавшись, він почав їсти їх один за одним, жадібно, не думаючи ні про що.

Але продукти були не прості.

Єдинороги, знаючи, що Майя може опинитися в небезпеці, наклали древнє закляття: якщо хтось украде їжу, призначену їй, і з’їсть — він перетвориться на камінь.

І саме це й сталося.

Адміністратор відчув, як його тіло важчає. Його пальці стали сірими, шкіра — холодною. Він спробував закричати, але голос зник. За мить він застиг — назавжди — у позі жадібного поїдача, з ягодою в руці й жахом в очах.

Ранок у готелі настав несподівано тихо. Майя прокинулася першою. Її очі ще були сонні, але щось у повітрі здавалося дивним — надто спокійним. Савек потягнувся, позіхнув і сів на ліжку.

— Дивно... — пробурмотів він. — Ніхто не постукав, не приніс води, не перевірив кімнату.

Майя підійшла до дверей і обережно прочинила їх. Коридор був порожній. Внизу — тиша. Вони спустилися до рецепції, але адміністратора не було.

— Може, він просто пішов? — припустив Савек.

Та Майя відчула щось інше. Вона відкрила двері до кабінету — і застигла.

Посеред кімнати стояла кам’яна статуя. Адміністратор, застиглий у моменті жадібності, з ягодою в руці, з очима, повними страху.

— Це... — Савек підійшов ближче. — Це він. Закляття спрацювало.

На столі поруч лежала їхня сумка — неушкоджена. Але щось нове з’явилося серед продуктів: пергамент, якого раніше не було. Він світився лавандовим сяйвом.

Майя розгорнула його. Це була карта — не просто географічна, а магічна. Вона показувала шлях до замку Клавдія, а також місця, де живуть союзники єдинорогів: русалки, гноми, лісові духи.

— Це подарунок, — прошепотіла Майя. — Єдинороги знали, що хтось спробує вкрасти їжу. І залишили нам підказку.

Савек усміхнувся.

— Тоді ми не самі. І ми знаємо, куди йти.

Але радість тривала недовго. Коли вони перевірили кишені, виявилося, що всі монети зникли. Закляття захистило продукти, але не гроші — їх адміністратор встиг витратити або приховати до того, як перетворився на камінь.

— Ми залишилися без грошей, — зітхнув Савек.

— Тим більше, треба йти негайно, — сказала Майя. — Поки ніхто не дізнався, що сталося.

Вони швидко зібрали речі, залишили готель і вирушили далі — до замку, до бабусі, до Лоліти. А кам’яний вартовий залишився стояти в тиші, нагадуючи всім, що магія — це не лише сила, а й справедливість.

Минув час. Лоліта разом зі своїм коханим — ельфійським принцом Каєм — вирушила на пошуки чарівної арфи. Кай ішов поруч, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Ти сумувала за мною? — запитав він тихо.

Лоліта усміхнулась ніжно, її очі світилися теплом.

— Дуже, — прошепотіла вона і поцілувала його в губи.

Кай почервонів, але не відвів погляду. Їхнє кохання було світлим, як ранкове сонце, і сильним, як магія, що їх об’єднала.

Вони зайшли до невеликого готелю — того самого, де раніше зупинялися Майя і Савек. Щось у повітрі здавалося дивним. Лоліта зупинилася, вдивляючись у стіни, у тишу, що панувала навколо.

— Тут щось сталося, — сказала вона.

І тоді вони побачили камінь. Він стояв посеред кабінету адміністратора, незвичайний, з застиглим виразом обличчя.

Лоліта наблизилася, торкнулася амулета на шиї. Його світло засяяло, і камінь почав тріскатись. За мить перед ними з’явився адміністратор — живий, розгублений, але вдячний.

— Ви врятували мене... — прошепотів він.

— Розкажи, що тут сталося, — попросила Лоліта.

Адміністратор охоче заговорив. Він розповів, що вчора тут зупинилася дівчина з гномом. У них були магічні продукти, які він, з глупоти, вкрав. І тоді спрацювало закляття — він перетворився на камінь.

Лоліта переглянулась із Каєм. Її серце стискалося від тривоги.

— Ця дівчина і гном... вони можуть бути шпигунами темних сил, — прошепотіла вона.

— Ми не знаємо їхніх намірів, — відповів Кай. — Я накажу ельфам стежити за ними.

Але Лоліта поклала руку на його плече.

— Ні. Не вплутуй своїх ельфів. Ми самі простежимо. Мій амулет показав мені видіння — ці двоє шукають арфу. І ми повинні бути попереду.

Адміністратор, зніяковілий, запропонував їм кімнату. Лоліта подякувала, і вони піднялися відпочити. Кай обійняв її, і вона відчула, що попереду — не лише небезпека, а й вибір, який змінить усе.