ЧАРІВНА КРАЇНА ЛАЗУРІЯ. 1 ЧАСТИНА

ПЕРЕДМОВА

Десь далеко в Карпатах, у непрохідній гущавині лісу, серед кедрів, буків, ялин, ялівців і грабів, в одній, всіма забутій ущелині, можна знайти вхідний портал у паралельний світ. Портал з’являється не завжди: то замерехтить маревом між дерев, над кінцем зарослої стежки, попульсує мить — і розчинеться. Потім знов проявиться в іншому місці, серед колючих чагарів, щоб знову розтанути, наче й не було його ніколи.

Хто знає цей секрет, той може дістатися до чарівної країни Лазурії, що неабияк відрізняється від нашого світу. Розкажу я вам, любі мої друзі, які нечувані мешканці там живуть. Населяють Лазурію неземні народи. У повітрі роїяться крилаті дракони, летючі медузи, граї і гарпії, птахозвірі і птахолюди, хмаровики, сонцяники, дощаники, грозовики і вітряники. У водах плюскочуться русалки, озеряники, болотяники та інші водяники. В дрімучих нетрищах шастають лісовики і гайовики, польовики і земляники, чугайстери і куцани. У печерах ховаються гноми та мариська, щезники і явленики, блуди і лазники, скарбники, вирлооки і босоркуни. Повсюди бродять чудиська та незвичайники. Деякі - добрі, інші - сердиті, а іноді серед них трапляються такі ховальщики і потаємники, що і не второпаєш, які вони з себе і що собою являють - про них ніхто нічого не знає, і не взнає ніколи. Більшість із них - чародії, майстерники, заклиначі, шептуни і знатники, які вміють творити такі чудеса, що ні в яких книжках про те не прочитаєш і в кіно не побачиш, але свої вміння вони тримають у глибокій таємниці.

Однак, попри всі таємниці, я розповім вам, друзі, захоплюючі історії про жителей Лазурії, які уславились своїми мудрими діяннями і благородними вчинками та відважними подвигами.

БЛАКИТНЕ ОЗЕРО

На окраїні Лазурії, у серці непрохідного лісу, де сонячне проміння ледь торкається землі, притулилось благодатне озеро. Назвали його просто - Блакитне озеро.

Живе там, на самому дні, серед коралів і водоростів, русалка Богданка, вродливиця і розумниця. Варто русалці зануритись у прозору глибінь — і ноги її зливаються у мерехтливий риб’ячий хвіст, а на шиї проступають зябра. Та щойно вона виходить на берег, магія води відступає, повертаючи їй людську подобу. Здогадатись, що це не людина, а водяниця, можна завдяки волоссю і очам - вони густо-зелені, як латаття на озері. А ще по поведінці - вона безтурботно плескається днями і ночами у воді, плаваючи наввипередки із рибами та пестить водне ростиння, що дарує молодість і зберігає красу.

А на березі, у мармуровому палаці, мешкав її коханий - могутній триголовий Дракон Тугар.  Виглядає Тугар із першого погляду страшнувато.  Вкритий лускою, із гостряками на спині, він розмахує здоровенним хвостом, клекоче і бурхотить, вивергаючи із пащек то вогонь, то лід, то блискавки, і лопоче величезними крилами, злітаючи у небо.

Не думайте, що Тугар такий завжди. Коли хоче привернути до себе серця, змінює свій образ на людський. Перетворюється на золотокосого і золотоокого красеня, у доспіхах, із мечем при боці, під назвою Світлобій.

Тугар славиться не тільки силою, а й розумом - дракон-лицар, відважний і справедливий, що завжди захищає беззахисних і бореться зі злом.

Окрім палацу, Тугар володіє печерою з незчисленними ходами і виходами. Він вирив її міцними пазурами і зберігає там скарби, які або знаходить у подорожах, або власноруч кує, чи купує у майстрів, чи отримує від друзів у подарунок за добрі діла. Монети складає у гамани, прикраси - у скрині. Розставляє по стелажах книги і свитки, із знаннями про всілякі волшебства. Зберігає артефакти з особливими силами і значеннями. Наприклад, кільце невидимості, яке дозволяє стати непомітним; браслет життя - амулет, який дарує довголіття; поясну пряжку, що відкриває будь-які двері; вогник-стрибунець, що може провести крізь неприступні замки і фортеці; жмені гудзиків, що прикликають друзів і засліпляють ворогів.

Тугар дбайливо охороняє свої скарби від злодіїв і недоброзичливців. Не дозволяє нікому входити в печеру без його присутності. Водночас ділиться цінностями з тими, хто потребує допомоги або заслуговує на подарунок. Тому Тугар - улюбленець лазурян. Але найбільш за всіх його любить Богданка. Часто виходить на берег - зустрітись із Тугаром, і двоє закоханих щасливо проводять час біля прозорих вод Блакитного озера.

ДВА ЛУНАТИКИ

Часто-густо до Блакитного озера приїжджають гості, - і зблизька, і здалеку. Хто - з цікавості, хто - з поштивості, а хто - за лікуванням.

Якось завітала чаклунка Заграва, що може влаштовувати вогняні вистави у небі. Потому явився тролль Ярилко, майстер вогняних заклять. А ще прибули - дядько Морозко, творець крижаних іграшок, Водяний Козак, управитель хвилями, Горищний Котик, винахідник смішних бажань, та відьмиця Зозуля, чиї співи заворожують всіх, хто їх чує.

Іноді з гостями траплялись цікаві історії, як от з братами-близнюками, Лунатиком Ранковим і Лунатиком Вечірнім, які також приїхали на Блакитне озеро, щоб позбутись своїх небезпечних снобродінь.

Лунатик Ранковий кожної ночі, під впливом сну, вилазив зі свого ліжка та мандрував де попало, несвідомий своїх дій. Міг видертись на дерево і кукурікати, як півень, поперелякувавши всіх сусідів. Кидав каміння в небо, намагаючись поцілити у місяць. Хапав мітлу і змітав сміття, що вітер надув його за ніч, у хату, замість вимітати за ворота.

Лунатик Вечірній, навпаки, страждав від денних блукань. Прийде на роботу і намагається нагодувати начальника варениками з будяками, які наварив уві сні.  Або ще гірше: розмалює столи співробітників страхопудними павуками, сороконіжками і гусінню. Хлопці з переляку починають їх змахувати віниками, а дівчата верещать і тікають, гублячи сумочки й черевички. Одного разу взагалі утнув таке, що на голову не налазить. Весь день крутився на одній нозі і співав щедрика-ведрика, коли гаряче літо стояло надворі.