Ранок. Ранок в Чарівній країні завжди чарівний. Сонце прокидається першим. Своїми променями проганяє ніч, освітлюючи все навкруги. І цим самим несе тепло і добру звістку, що новий день розпочався. Небо вранці завжди безхмарне і погода завжди добра, адже хмаранці тільки прокидаються і настрій в них хороший.
Льоллі і Боллі прийшли до місця зустрічі перші і стояли, як заворожені дивлячись своїми сонними очима на схід. Сонце лоскотало їхні повіки і зігрівало щоки своїм теплом. Було добре і спокійно.
Він ішов зі Сніжком і щось йому розказував. Для Льопо це була перша значна подія в його житті і він напевне хвилювався, адже був сповнений нетерпіння до нових пригод.
Вовкрос Льокі прийшов через п'ять хвилин. Він був сонний і трішки сердитий, але подивившись на гарний настрій друзів подобрішав і як завжди прийнявся повчати інших.
Друзі добре знали Льокіні звички і тому не особливо звертали уваги на його команди і коли він починав набридати говорили:
Дорога до печери пройшла непомітно і тому наші герої досить швидко опинилися на місці. Звірившись по карті і розшукавши серед завалів гори маленький прохід вони впевнилися, що прийшли правильно. Перехідна печера, чесно кажучи, була не в доброму стані. Вхід до неї був маленьким, а стіни то і діло обсипалися, але згідно довідника ця печера підходила найкраще, адже через неї можна було пройти в світ людей та ще й в найкраще місто на землі. Ну, принаймні, так говорили люди. Вони ще здавна жили в ньому і вважали його праматір’ю інших міст.
Всі прослідували його прикладу. В середині не було нічого особливого, окрім того, що по центру печера збільшувалась і розходилась в різні сторони проходами.
Боллі підсвічувала ліхтарем в різні сторони. Льопо, то і діло, бігав і заглядав у кожен прохід. А Сніжок стоявший по середині трішки подумав і тихенько сказав:
Всі з подивом подивилися на нього і задумались, а Льокі відклавши довідник на камінь сказав:
На жаль прохід, який був прямо по центру виявився не самим підходящим, він був найменший і найтемніший, але друзі вирішили не відступати від задуманого. Льокі ліг на землю і поповз в прохід і вже звідти вигукнув:
Скинувши речі на купу всі по черзі полізли в прохід. Першим після Льокі просунувся Льоллі, за ним Боллі, а слідом Льопо і Сніжок. Просування йшло не так швидко, як хотілося. Прохід постійно зменшувався і нашим героям на мить здалося, що вони теж зменшуються. Всі потрохи почали хвилюватися і тут Льокі викрикнув:
І в цю ж мить Льопо заверещав:
Вона хотіла, ще щось сказати, але Льокі перебив її:
Всі так і завмерли спостерігаючи за його діями. Сніжок і Льопо виглядали, як могли з-за спин Льоллі і Боллі і ледь бачили, що від удару стіна обсипалась і Льокі проганяючи лапою пил пробував заглянути в щілину, з якої пробивалось сонячне світло. Воно освітило його обличчя і всі побачили задоволену посмішку.
Через мить наші герої вибрались і гордо стояли на землі. Позаду них був невеликий пагорб, навкруги росли дерева, які шуршали від вітру своїм листям, чувся спів птахів, а прямо крізь кущі виднілась, якась водойма. Льокі, який стояв трішки попереду голосно сказав:
Після цього він повернувся і чомусь почав незрозуміло сміятися.