Розділ 8. Все попереду.

 Адріана повернулася у палац так само тихо, як і виходила : через задні двері, вгору по сходах для слуг на третій поверх і у свою кімнату. Тільки зараз її не переповнювало відчуття приємного хвилювання і радісного нетерпіння. Вона відчувала занепокоєння і майже невтримне бажання повернутися на площу, де вони попрощались з Девідом. 

   Дівчина притиснулася спиною до великих білих дверей і сповзла вниз на підлогу. Вона дивилась у вікно, що прямо навпроти входу у кімнату, завішане важкими темно синіми партерами з обох боків. Лише коли сонце майже повністю зійшло над лінією горизонту, Адріана підхопилася і почала швидко знімати куртку і перевдягати кофтину. Усі речі вони поспіхом засунула під розкішне ліжко з балдахіном і застрибнула під ковдру. Як раз через декілька хвилин пролунав тихенький стук у двері й Адріана дозволила покоївці зайти.

- Доброго ранку, ваша високосте ! Ось ваші речі на сьогодні.- покоївка занесла охайно попрасовану сукню й кофтинку на вішаку і повісила на дверцята шафи. - Можливо бажаєте вже поснідати? 

- Так, дякую, Маріє ! - дівчина майстерно відіграла свою роль, ніби щойно прокинулась.

- Ваш батько з Його Величністю чекатимуть на вас о дев'ятій. - Марія повільно вийшла в коридор, перед тим вклонившись. 

   Дівчина оглянула свою сукню : червона у клітинку. Їй сплили у пам'яті піжамні штани Девіда, у яких він розгулював містом і Адріана сумно всміхнулась спогадам.

 Увесь наступний день пройшов мов у туманні, і зовсім не через те, що Адріана не спала вночі. На прийомі зі своїми батьками та дядею  з тьотею, керівним королем і королевою вона почувалася як завжди впевнено і хіба що трохи замріяно. Думки літали десь далеко.

   Так само минуло і Різдво. І ось пройшов майже тиждень з нічних пригод, коли вранці покоївка принесла не тільки одяг.

- Ось, ваша високосте ! Це знайшли на подвір'ї, ще на Різдво. Охоронці перевірили, все безпечно.- Марія грайливо всміхнулася, вклонилася і вийшла, зачинивши двері.

    На тумбі в Адріана опинився невеликий пакунок, обгорнутий блакитним папером, стрічкою і папірцем, що стирчав з-під банта. Дівчина розгорнула його і побачила охайно написане повідомлення:

Люба Грабіжнице ! 

Розумію твоє бажання зберегти в таємниці  усю нашу гру у Таємного Санту. 

Також, хочу  визнати, що не завжди казав тобі правду. 

І цілком винний щодо скоєного тієї ночі. 

Але найбільше у несправедливих звинуваченнях. Ти нічого не крала, бо усе я відав цілком добровільно. Ніч, думки, час і серце. Тож нехай воно буде в тебе.

                          До нових зустрічей, Адріано.

Р.S.Так, я знаю твоє ім’я, хоч ти мені його не сказала. Треба бути дурнем, щоб не впізнати принцесу. На щастя нам ще залишилось багато дізнатись один про одного.

  Здивування та окриляюча радість огорнуло Адріану і вона з посмішкою відклала записку і відкрила коробочку. Всередині була підвіска : маленьке червоне серце, обвите смужкою діамантів, на золотому ланцюжку.  Емоції переповнювали дівчину. Вона ще довго дивилась на підвіску, а потім вдягнула її на шию. Вона не знала як сприймати такий жест, як простий подарунок, чи ознаку залицяння. Але збиралася спростити Девіда про це особисто при зустрічі. Адріана знала, що він обов'язково знайде можливість зустрітися з нею і пробереться до неї в палац, як вона пройшла у відкриті двері його будинку, у ніч їх знайомства.