Розділ 7. Останні години

 Решту подарунків вони рознесли доволі швидко. Девід майстерно знаходив потрібні адреси, а Адріана  постійно намагалася вгадати що всередині подарунків і хто саме їх замовив. 

- Цей напевно від подруги, а це поважний джентльмен замовив для свого брата. Ось цей точно від тата донці. 

- Чому ти так вирішила? - хлопець зосереджено розглядав невеликий пакунок у рожевій обгортці, що його вертіла в руках Адріана. 

- Моє трете око підказало. - вона драматично заплющила очі й притиснула одну руку до скронь - Я бачу …. Тут браслет з підвіскою єдинорога. 

- Ти вже перебільшуєш. Там може бути що завгодно. - він забрав коробочку з її рук і поклав під двері. 

- Що ще може бути в рожевій обгортці та для дівчинки 12 років ? Туди хіба що пудра влізе, але хто буде дарувати пудру на Різдво ? 

- Може це від хлопця. 

- Ти сам багатьом дівчатам дарував прикраси у 12 років ? - скептично запитала Адріана.

- Ні. Але з чого ти взяла, що тато буде дарувати дівчинці щось через Таємного Санту? 

- Нууу…як і всі, щоб зробити приємний сюрприз, щось неочікуване і загадкове. - вони йшли повз паркан і розмовляючи Адріана збирала рукою сніг.

- Батько може й особисто вручити подарунок. Хіба не приємніше відчувати, що саме тобі вдячні за зусилля? - Девід запитально подивився на Адріана.

- Так, але набагато приємніше знати, що тобі подарували щось безкорисливо, не очікуючи вдячності до себе у відповідь. 

Хлопець зупинився посеред дороги й серйозно запитав :

- Що ти маєш на увазі? 

- Подарунки від Таємного Санти приємні саме тому, бо так люди відчувають що хтось хотів порадувати їх не очікуючи нічого. Що комусь достатньо знати, що ти посміхнувся, коли отримав подарунок, навіть якщо людина особисто не отримає навіть“ спасибі “. 

Девід завмер і деякий час обдумував почуте. Тоді його губ ледь торкнулася посмішка і вони рушили далі.

***

- Останній. - сумно промовила дівчина, коли діставала пакунок з дна мішка.

Адріана поклала його на подвір'я невеликого будиночка, що весь заріс плющем.  З Девідом вони ще деякий час дивились на подарунок, кожен занурений у свої думки. Хлопець віддав їй охайно складений мішок, а дівчина повільно стягнула маску з обличчя. 

- Ходімо. - сказав Девід через декілька хвилин.

- Куди ? 

- В одне місце. - він вже повільно крокував далі від останнього будинку.

    Спочатку вони зайшли в цілодобовий супермаркет. Девід замовив гарячий шоколад, про який вже неодноразово чув від Адріани за цю ніч, а собі замовив американо. 

    Небо вже почало потроху світлішати. Темно синій колір світився ближче до лінії горизонту. 

- До речі, я все хотіла поцікавитись. Ти знаєш хто замовив тобі подарунок? - спитала Адріана

- Звичайно. - спокійно відповів хлопець - Мій батько.  Він обожнює Різдво і кожен рік замовляє мамі, мені й сестрі подарунки. Ніколи не розумів навіщо він це робить, коли може й сам віддати. Все одно всі знають, що це від нього.

- Як мило ! Мій не надто переймається подарунками. Здається навіть не завжди знає, що саме подаровано від нього. - Адріана швидко стиснула губи, бо зрозуміла, що бовкнула зайвого.

    Вона очікувала допитувань типу“ Як так ? “, “Хто за нього їх обирає ? “, але натомість отримала розуміючи й погляд.

   Девід привів її на схил на краю міста. Прямо під деревом з голими гілками тут розташовувалась проста кована лава. Не складно було уявити який краєвид відкривається звідси в інші пори року. Навіть зараз засніжене місто з вкрапленнями вогників і вже ледь помітні зорі змушували затамувати подих.

    Адріана і Девід сиділи мовчки деякий час і дивились на небо. Здавалось, поки вони тут, ранок не почнеться, але ось вже перші кольори нового дня.

- Не хочу, щоб ця ніч закінчувалась - засмучено сказала Адріана. 

Девід поглянув на дівчину й легка напівусмішка торкнулась його губ. 

- Я теж. 

Вона здивовано подивилась на нього і вже хотіла спитати, але він випередив її. 

- Небезпечно повертатися додому. Коли сестра дізнається, що я розгорнув подарунок раніше за неї, до обіду мені не дожити.  

    Адріана коротко засміялась. Вони сиділи так ще деякий час. Вона дивилась на місто,  яке осяювала легка рожевість світанку, а Девід дивився на неї. 

                                                                              ***

   Разом вони дійшли до площі, де вирішили попрощатись. 

- Дякую за шапку - сказав Девід і віддав їй головний убір.

- Дякую, що не викликав поліцію.- посміхнулась дівчина. 

- Але мушу тобі повідомити, ти дещо таки поцупила. 

- В сенсі ? 

- За де чим я не встиг простежити. - розчаровано проказав він.

- Слухай, може годі вже ? 

- Просто констатую факт. - хлопець засунув руку в кишені куртки.

- Вже не смішно. - Адріана повільно помахала йому рукою - Бувай, Девіде! Рада була знайомству ! 

- Навзаєм !

         Хлопець і дівчина йшли у різні сторони, не припиняючи озиратись.