Розділ 6. Спільники

Дівчина в масці ельфа й мішком в руках та хлопець у піжамних штанах в клітинку йшли поряд. Притоптаний сніг під їх ногами все ще хрускотів і був єдиним звуком, що лунав довкола.

     Ніхто з них не порушав нічної тиші й здається ніяково було лише Адріані. Девід почувався цілком не вимушено і дивився прямо перед собою.

- Яка адреса? - раптом запитав він.

- Що? 

- Адреса. - він поглянув на її кишеню, де лежав папірець з іменами отримувачів.

- А, так, зараз. - вона зупинилась, поставила мішок і розгорнула лист - Номер чотири це Діана та Роберт Прайси, 6 років, Мейн стріт 578 Г.

- Тоді ходімо. - Девід підхопив мішка і пішов, прискоривши темп.

- Гей! Відай! 

Адріана наздогнала його і спробувала забрати пакунки, але він був вищий і швидко перехопив мішка. Дівчина втупилася в нього роздратованим поглядом.

- Подарунки нестиму я. - холодно відповів Девід.

- З чого це ? Такого не було в угод. 

- Нові деталі. Проконтролюю, щоб ти  і їх не надумала вкрасти.

- Цей мішок має право носити тільки офіційний представник агенції. - це прозвучало не впевнено, але Адріані потрібні були хоч якість аргументи.

   Девід роздратовано видихнув, вільною рукою зняв з дівчини шапку Санти та натягнув собі на голову. 

- Хо-хо-хо. Так підходить? - вимовив він з цілковито серйозним виразом.

- Ви щойно пожартували ? 

- Можеш на “Ти”. 

І хоча він удав що не почув її останнього питання, Адріана розслабила плечі і видихнула з полегшенням. Новий знайомий вже не здавався їй таким суровим, як на початку, і в дівчині загорівся вогник надії. Можливо вдасться насолодитися своєю роллю навіть в його компанії.

***

     Вони швидко знайшли потрібний будинок і вже підійшли до дверей квартири на другому поверсі. Адріана згадала про маску і знов одягнула її на обличчя поки Девід шукав пакунки з потрібними номерами в мішку. Хлопець дістав дві середні коробчини рожевого і блакитного кольорів і рівно, майже ніжно поклав біля дверей.  Після він подивився на дівчину з виразом, що ніби казав “Дивись як це робиться”  і попрямував на вулицю. Адріана попленталася за ним, з сумом поглянувши на пакунки.

- Наступні я покладу. - оголосила вона, наздогнавши Девіда.

- Тобі обов'язково вдягати маску ? - запитав він, не відреагувавши на її попередні слова. 

- Взагалі то, це частина уніформи, чи щось таке. Тому так, обов'язково.

   Вони підходили до п'ятої адреси й Девід простягнув їй розкритого мішка. Задоволено всміхнувшись дівчина поклала дарунки й вони продовжили шлях за списком. Мовчати довго було б не схоже на Адріану, тому вона розповідала про кумедні ситуації з життя і постійно щось питала. На диво, Девід, хоч і холодно, але активно підтримував розмову . 

- А якщо чесно, навіщо ти пішов за мною ? Здається, ти й не збирався здавати мене поліції.

   Девід не відповідав якийсь час, а тобі сказав :

- Не міг впустити можливість.Завжди хотів спробувати себе в ролі Таємного Санти. 

- Серйозно? - вона не знала, що здивувало її більше : така чесна відповідь чи те, що він чекав особливої нагоди, аби це спробувати.

Хлопець коротко кивнув.

- В цю агенцію щороку наймають нових ельфів кур'єрів. Ти міг просто заповнити заяву і ..

-  Не було часу. Сімейна справа, навчання й інше. - перебив він її

- Ясно. - сумно відповіла дівчина - Насправді, я й сама вперше цим займаюся.- вона вказала на мішок, що його ніс Девід. 

  Він подивився на неї, очікуючи пояснень.

- Ну, знаєш, сімейні справи, навчання та інше - скопіювала вона його голос, сумно, всміхнувшись.- Раніше тільки розподіляла адреси та писала списки дарунків з анкет. 

- Але все ж таки ти тут - Девід поглянув на неї з дивним виразом схожим на захоплення 

- Як і ти. - Адріана відповіла, на його погляд, але швидко відвела очі й зашарілася.