Розділ 5 . Арешт

 Дівчина рішуче попрямувала до ялинки. Впевненість у власній невинності додавало їй впевненості. Тим паче недовірлива саркастичність у тоні чоловіка викликала бажання довести йому, що дарма він не вірить. Можна зрозуміти реакцію, коли хтось опиняється у твоєму будинку серед ночі, але її совість чиста. 

- Ось це ..- Адріана звірила дані з папірця з тими, що приклеєні до подарунків. - Девіду Виловсу, 26 роки,13246. Будь ласка,  - вона простягнула йому пакунок.

  Чоловік, чиє ім'я виявилось Девід, перевів погляд з надпису на коробці, де був офіційний штамп агенції та королівський герб, на папірець у руках незнайомки та взявся розпаковувати подарунок. В середині невеличкої коробки лежало шкіряне портмоне і дві ламіновані листи, схожих на сертифікати для активних видів спорту. 

 - До речі, моя маска.- дівчина підібрала маску ельфа з підлоги під ялинкою - Тож я не брехала. Вибачте, що потурбувала. Веселого Різдва. 

- Чекайте. 

  Від його тону вогонь замерзне. Адріана зупинилась посеред вітальні й повільно перевела на нього очі.

- Навіть якщо ви з “Таємного Санти” - продовжив Девід, - це не законно  проникати у чужу приватну власність. Я не можу вас так відпустити. 

- Будь ласка ! - напружені плечі та прохальний голос свідчив про останню стадію відчаю Адріани  -  Я клянуся, що нічого не брала! Я показала вам список, на всіх подарунках офіційне маркування, можете навіть звернутися до агенції та перевірити.

“ Не вистачало, щоб він мене ще обшукав”.- подумала вона.

- В мене немає на це часу. 

 Девід зняв халат, поклав його на крісло і пішов до прихожої. Там він нагнувся над великою дорожньою сумкою і почав щось шукати серед речей.

- І що, ви здасте мене поліції ? - дівчина запанікувала. Останнє, що їй треба, це щоб її родина забирала її з відділку.

- Ні, якщо ви зробите мені одну послугу.- Девід дістав із сумки чорного светра, натягнув через голову і взявся за куртку.

- Яку саме? - здається може бути й гірше.

- Угода: я не здаю вас у відділок, а ви працюєте до кінця зміни під моїм наглядом. 

Адріана очікувала чого завгодно, але це не спадало їй на думку. 

- Тобто я розношу подарунки, а ви ходите за мною ? - дівчина хотіла впевнитись, що їй не почулось. Неочікуваними умови зробили ці обставини ще більш дивними.

- Так, все вірно. - Девід елегантно зав'язав на шию шарф і вже взував теплі чоботи.

- Але навіщо ? - Адріана зовсім перестала розуміти його логіку.

- Хочу впевнитись особисто, що ви робите свою справу добросовісно. - він прочинив двері ширше і кивнув у бік виході.

      Дівчина мовчки підійняла мішок, засунула маску в кишеню і підібрала шапку, що впала з гілки та досі лежала на підлозі. Вона недовірливо дивилась на чоловіка, шукаючи підступу. Не знайшовши та натяку на жарт, вона повільно видихнула і додала : 

.

- Добре, тільки одна умова : ви нікому не розповісте про цю ніч після. 

    Девід вперше посміхнувся 

- Не вам висувати умови, але згоден.

    Він пропустив її на вулицю, вийшов та зачинив двері, замкнувши їх ключем. Дві постаті попрямували у бік центральної вулиці під світлом ліхтарів.