Розділ 1. Втеча

Палац прикрашають заздалегідь. 

Ті самі вогники що на стінах і колонах обливають величну люстру і тепер, в напівтемряві, здається ніби ти потрапив у величезну печеру сповнену світлячків.

Усі в палаці давно вже полягали спати окрім декількох слуг та охорони. Адріана обачно обирає шляхи, котрими вийде на вулицю непобаченою. Місячне світло чарівно осяює темні кутки крізь незашторені вікна, але не заважає скрадатися тінню, не вдаючи ні звуку. 

Ноги дівчини ледь торкаються підлоги, а тіло в чорному одязі зливаються з ніччю. Якби не гірлянди з ліхтариками, які працюють цілодобово у зимові місяці, вона б взагалі стала невидимою для чужих очей. Принаймні Адріана хотіла так думати. 

Насправді на той момент вона виглядала скоріше кумедно, ніж таємничо, і аж ніяк не здавалася непримітною. Велика чорна кофтинка, яка тільки додавала об’єму, обтислі чорні легінси та маска ельфа, що стирчить з широкої кишені темної куртки. На жаль, вдягнутися доречно, більш урочисто, як того вимагала нагода, і не викрити себе, було б складно. З усього костюму магічного помічника таємної організації “Таємний Санта” Адріана могла дозволити собі лише червону шапочку з білим пухнастою кулькою на кінці. 

В руці у дівчини був червоний мішок, що вона його загорнула в сміттєвий пакет і міцно притискала до грудей обома руками. 

Адріана наблизилась до головних воріт, скрадаючись попід стіною, але поспішала рухатись далі. Один необережний рух, і нічна варта викриє її. Тож дівчина обережно визирнула з-за кута та оглянула територію. Дві  довгі косички звільнились з-під чорного шарфа і тепер вільно рухались у повітрі під її головою. Добре, що вона відмовилась від золотавих дзвоників, що їх зазвичай зав’язують на волосі дівчата з цієї агенції. 

Все було чисто. Охоронці в порядній темно синій формі стояли з двох боків парадних воріт палацу. Звичайно Адріана б не пройшла мимо них непоміченою, але їй і не потрібно було у їх бік. Дівчина добре знала усі входи та виходи із цього місця, тож звернула ліворуч у вузький коридор, яким користувались слуги й дійшла до останніх дверей. Дуже повільно, щоб не шурхати, Адріана перехопила пакет з мішком лівою рукою, а праву засунула у кишеню. Чорні рукавиці дозволили майже безшумно дістати ключа, а обережність і плавність - засунути його в щілину і відімкнути двері. Усе в тілі дівчини напружилось, коли замок видав характерний щолчок при відмиканні, а петлі ледь-ледь ледь скрипнули.

Адріана вийшла з бокової сторони палацу. Цей вихід був дещо прихований за величезними стінами, балконами, плющем  та ліпниною. Саме через цей вхід сюди приходять ті слуги, що можуть собі дозволити нанічь вертаютися додому. А оскільки всі, хто обслуговує королівську родину мають бути тихіше мишей, і прозорішими за повітря - ці двері зробили максимально прихованими. 

Оминувши ще декілька охоронців, і обережно ступаючи теплими чоботами по снігу, Адріана вийшла за ковані ворота і потрапила на головну вулицю столиці.

Операцію“ Втеча “можна вважати успішно завершеною.