Епілог

Я прокинулася від того, що сонце пробилося крізь тонку щілину у фіранці та потрапило мені на лице. Великий годинник, що пожертвувала пані Падуб, сповіщав, що заледве почався ранок, та лишатися у ліжку я вже не могла. 

Тихенько відкинула ковдру, поцілувала Фаїна та пробралася до ванної кімнати, аби перевдягнутися. Крамниця мала запрацювати вже сьогодні – і попри те, що це було вже друге відкриття, я нервувала не менше, ніж вперше, хоч і намагалася цього не показувати. 

Я невпевнено подивилася на сукню, що виклала з шафи ще вчора. Коли увесь одяг згорів, спершу довелося обходитися старим одягом Гести – і в її гардеробі було дуже небагато сірого та чорного. Я вже призвичаїлася носити лавандове та блакитне, але ця нова сукня належала не Гесті. Вона була моя, і вона була зелена. 

Я швидко вбралася, застібнула довгий ряд глухих ґудзиків, заправила волосся за вуха – тепер, обрізане до шиї, воно навіть не збиралося у косу – та обережно спустилася на перший поверх. 

Жодна сходинка не скрипіла – і я все ще намагалася призвичаїтися до цього нового, зовсім іншого дому. Він був світлішим завдяки великим вікнам, що виходили на ліс та на село; в ньому було вдвічі більше кімнат – до теплиці та зіллєварні додалися бібліотека та гостьова спальня. 

І зараз цю спальню займали Васса та Дарій – вони приїздили тепер щомісяця, і я вже почала потрохи звикати до їхньої присутності. До того, як Дарій сидів до самої ночі у бібліотеці, і до того, як Васса на світанку починала свої вправи з сокирою прямо у нас під вікнами. 

Я повільно провела пальцями по лакованому дереву стільниці. Крамниця виглядала зовсім новенькою, але коли я мружила очі у тьмяному світлі, все ще бачила у ній образи старого дому, бачила незалатані дірки та спадщину Агнії. 

Я наблизилася до стелажа, на якому вишукувалися пробірки та банки з зіллями, та почала їх переставляти: до того вони стояли за кольором, а тепер я систематизувала їх за використанням. Просто і професійно. 

– Ти ж розумієш, що усім байдуже? – почувся лінивий голос за спиною, від якого я ледь помітно здригнулася. 

Ютта сиділа на високій полиці та невдоволено розмахувала хвостом. 

– Мені не байдуже, – відізвалася я спокійно. – Перші відвідувачі вже скоро будуть. 

Ютта зиркнула на годинник та закотила жовті очі. 

– Так, всього за якісь чотири години… Краще не стовбич, а приготуй мені сніданок.

Я проігнорувала хранительку і закінчила систематизацію усіх пляшечок, пересунула трави, перевірила, чи в порядку усі книги. Тоді ще раз натерла воском стіл, і лише після цього рушила на кухню. 

Полила м’яту та розмарин, розпушила землю під чебрецем та розчахнула фіранки у квіточку, що пошила Геста. Як і очікувалося, Васса вже стояла на галявині – вона тренувалася із сокирою та кинджалом водночас, і навіть коли билася проти одного тільки повітря, здавалася смертоносною. 

Жінка помітила мене, відкинула золоту косу за спину та помахала мені долонею у латах. Я ж поставила чайник на вогняний камінь і дістала чотири чашки з пастушками – таких до мого дому вдячні яснівчани принесли принаймні кілька десятків. 

Вже коли я розливала запашний чай, Васса з мокрим лицем та волоссям увійшла до кімнати. 

– Вже закінчила з тренуваннями? – запитала я, підійнявши одну брову. Жінка ледь знічено відвела погляд: кілька днів тому своєю сокирою вона випадково зрубала молоду яглицю карнійську, яку мені привезли з-за моря. 

– Чекаю, поки ці двоє соньків прокинуться – мені потрібні партнери для спарингу, – відізвалася Васса, потягуючи чай. Вона вдоволено примружила очі та відкинулася на стільці. – Як можна стільки спати?.. 

Кілька хвилин тривала спокійна тиша, що порушувалася тільки дзвоном столового начиння та лінивим фирканням Ютти. Васса всілася точити кинджал прямо над чашкою з чаєм, а я поволі готувала сніданок, намагаючись втримати свій шлунок від скручування через хвилювання. 

Цього разу я знала, що все пройде чудово – селяни прийдуть. Вони відбудували мені крамницю. Вони кликали мене на місцеві свята та просили допомоги. Вони прийняли мене як Властительку – то чого мені боятися?.. 

А втім, страх нікуди не зникав – і аби відволіктися, я повернулася до Васси. 

– То ти перемогла у відборі наречених Дарія? – запитала я. 

Я чула про принцові заручини та шлюб, але ніколи не зважала – придворні плітки та новини мене не цікавили. Певно, поповнення у королівській родині взагалі б пройшло повз мою увагу, якби на відборі не сталося якогось чи то замаху на принца, чи то на претенденток на його руку?.. 

Васса ледь помітно посміхнулася собі під носа. Перевела на мене гострі сірі очі та схилила голову. 

– Можна й так сказати. Але це набагато складніша історія… 

Я зацікавлено підняла брови – і саме у цю мить у кімнату, як сновида, вплив Дарій. Він ще до ладу не відкрив очі, і виглядав так, наче будь-якої миті може зустрітися лицем зі стіною. У спину його підштовхував Фаїн – вже повністю зібраний і бадьорий.

– Про що пліткуєте? – запитав він, підхоплюючи першу-ліпшу чашку чаю та залишаючи поцілунок в мене на потилиці. 

Васса підступно посміхнулася.