Розділ 61. Крихка довіра до корони

Дарію, маю усі відомості, що місцевий барон Астейд давно зловживає своїм становищем та рубає ліс, знищуючи його без жодного королівського дозволу. Він обкладає несправедливими податками селян та намагається стягувати їх двічі на рік. А нещодавно його люди напали на місцевого лісоруба – і Алтеї тільки дивом вдалося його врятувати. Донеси це до батька, і якомога швидше. 

І пиши мені частіше!

З листа Фаїна Латіруса до Дарія Аґранта, наслідного принца Солесу. 

☙ ━━━━━━  ☘☘☘  ━━━━━━ ❧

Фаїн

Я знову вмочив перо у чорнильницю та продовжив писати, аж поки не виклав усі відомі мені докази та ознаки зловживання Астейдом влади. Я знав, що Дарієві для перевірки дворянина вистачить й однієї моєї підозри, та у зверненні до самого короля волів бути більш чітким і не сподіватися на одну тільки прихильність давнього друга. 

Алтея сиділа поряд та дрібно нарізала трави. Вона вже встигла сходити з самого рання до Тура та віднести йому нові мазі й припарки, а дорогою назад знову назбирала корінців та суцвіть. З вчорашньої ночі, коли вона прокинулася та вийшла до того пагорба, в її настрої щось змінилося. 

Вона зиркала на мене скоса й спідлоба, коли я працював, і наче постійно над чимось роздумувала. Але збагнути її думок я не міг, нехай як намагався, тож натомість вирішив зосередитися на листі. 

Та Алтея довго сидіти на місці не могла: вона відклала ножа з гучним стукотом, а тоді зі скрипом відсунула стілець. 

– Я йду до цього В’язіля, – раптом сказала вона, вже починаючи натягувати хустку на волосся. На вулиці знову починалася дрібна мжичка. 

– Що? – стілець, на якому я хитався взад і вперед, ледь не впав, і я дивом встиг вхопитися за край столу. – Навіщо?.. 

Втім, відповідь я знав – і саме вона нагадала мені про необхідність написання листа до короля. Якщо ліс методично й довго знищувався, і якщо ніхто з селян не міг виступити проти барона Астейда, це мусив зробити я. І якщо В’язіль брав у цьому безпосередню участь… 

Алтея навіть не стала нічого відповідати: вона тільки підійшла до полиці з зіллями (ряди на ній завдяки завзяттю яснівчан викупити цілу крамницю суттєво порідшали), і обережно вибрала якусь одну припарку. Поклала її до кишені та рушила до порогу. 

Я також підскочив – минулого разу я вже лишив її саму, і це обернулося не найкращим чином. До того ж… Здавалося, що якщо я випущу Алтею з поля зору принаймні на мить, вона одразу ж збагне, якої страшної кривди я їй завдав, – а цього я намагався уникнути за всяку ціну. 

– Я з тобою, – я відкинув геть чорнильницю – аж так, що вся фарба ледь не полилася столом, та, прихопивши ціпок, пошкутильгав за травницею. Нога останнім часом боліла чомусь менше – наче одне тільки перебування у кімнаті з опівденником трохи її зцілило. Або ж лікування, яким клялися королівські цілителі, нарешті почало діяти. 

Алтея, на диво, не пішла без мене – вона застигла на порозі, стискаючи пальцями одвірок, та навіть притримала для мене двері. 

Варто нам було вийти, як її кроки пришвидшилися, і від них стежиною здіймалася курява. 

– Я йому помщуся, – спокійно й холодно сказала вона. – Це ж він… він той чаклун. 

На її пальцях вже вирували чари, а зі шкіри пробивалося пір’я. Воно облітало з голови, шиї та пальців Алтеї легко, як пух з кульбаби, та залишалося шлейфом позаду нас. 

– Не впевнений, що це найкраща ідея, – сказав я натомість, намагаючись порівнятися з Алтеєю. В ту ж таки мить травниця спинилася та повернулася до мене. В очах в неї горіло крижане, і від того тільки більш небезпечне полум’я.

– То ти вважаєш, він не заслужив на розплату? За знищення лісу?.. За те, що зробив з Туром?

Мені здалося, що вона хоче додати щось ще, та зрештою Алтея зімкнула губи й дивилася на мене з якимось викликом. Втім, справжньої люті там не було. 

Я поволі підступив до неї на крок та спробував взяти за долоню. Але Алтея, як справжня кішка, миттєво ухилилася від доторку. Наполягати я не став. 

– Я вже пишу листа… королю, – вимовив я обережно. Будь-яка згадка про моє справжнє ім’я та становище здавалися ходьбою, чи то радше галопом на коні, по дуже тонкому льоду Алтеєвої прихильності. – Я прошу його розслідувати справу барона Астейда. Я знаю, ти не віриш у його чесність, та дай йому принаймні тиждень. 

Алтея відкрила рота, а тоді поволі закрила його. Вона зиркнула у бік Яснівця похмуро, але лишилася стояти на місці. 

– Навіть якщо король нічого не зробить, Дарій та Васса не пропустять цього, – я не зміг стримати швидкої посмішки. Якби тільки Вассі довелося почути про несправедливість, усі її новознайдені фрейліни та криноліни не змогли б стримати її на шляху до Яснівця, аби самим тільки лезом меча навести лад. – Дозволь мені… Алтеє, дозволь мені допомогти. 

І в ту ж таки мить руки травниці, до того міцно стиснені в кулаки, поволі розслабилися. На них все ще блукали чари, але вже не здавалися такими небезпечними, і сама Алтея наче хитнулася у мій бік. 

– Ти не знаєш цього точно, – заперечила слабко вона. – А що, якщо хтось інший постраждає, поки ми чекаємо?

Я взяв Алтею за руку, і цього разу вона не стала виривати її.