Розділ 17. Відкриття крамниці

Крамниця вже була готова до відкриття – настільки, наскільки це взагалі було можливо з моїми більш ніж скромними фінансами. Підлогу я помила й заново навощила, що сонце від неї аж виблискувало. В усіх вікнах, що залишилися в домі, не лишилося і цятки бруду, а ті ж, яких не лишилося, я прикрила, як могла, аби вони не впадали в очі так сильно. 

Я натерла вивіску, заново пофарбувала літери “ч” та “з”, які особливо сильно постраждали від плюща і красолі. Після цього відчинила усі вікна та двері, аби впустити свіже повітря, ще раз перевірила, чи в порядку дохідні книги Агнії. 

Коли сонце почало хилитися до заходу, я знову переставила усі бляшанки та колби, слідкуючи, аби вони вишикувалися на полицях суворо за розміром. Загалом весь будиночок тепер справляв враження не закинутості, а благородної й занепадаючої бідноти. 

Якщо пощастить, дуже скоро це зміниться. 

Після швидкої вечері я піднялася на другий поверх, переодяглася у нічну сорочку та лягла у ліжко, намагаючись не думати про всі способи, в які усе може піти не так завтра.

Звісно ж, є шанси, що прийде мало людей. Можливо, не прийде ніхто – хоч я дуже у цьому сумнівалася. Книги Агнії показували, що звідкись вона постійно брала замовлення – а значить, і в мене не має бути у них великої нестачі. 

Я склала руки на грудях та закрила очі. Було темно, а Фаїн нарешті працював тихо, як мишка – я не чула жодного звуку з зіллєварні вже кілька годин. Втім, сон чомусь не йшов. Кілька хвилин я лежала з заплющеними очима, сподіваючись, що з належною кількістю старань сон нарешті прийде, але цього не сталося. 

Неспроможна залишатися нерухомою, я все ж встала, підхопила свічку та обережно спустилася вниз. Сходи прорипіли під ногами – дев’ята, шоста та четверта – і цей звук був на диво заспокійливим, але водночас небезпечним – варто буде їх відремонтувати. За кутом мигнула тінь кота – Ютти, вочевидь – але швидко зникла, і я не встигла роздивитися її як слід. 

Я зайшла у крамницю – залу освітлювало місячне сяйво, спадало на ідеально чисті полиці, а я все ж вхопилася за ганчірку й натерла їх ще раз. Знову переставила колби, упорядкувавши їх за кольором скла. 

Я знала, що всі ці дії не мають жодного сенсу, і всі вони були не тим, чого мене навчали в дитинстві, а також не тим, за чим я жила. Ці переживання не давали мені нічого, а тільки виснажували розум й змушували заглиблюватися все далі у недоречні й, скоріш за все, неправдиві припущення. 

А втім, з подивом усвідомила я, я нічого не могла з цим вдіяти. Та ці смішні дії у крамниці все ж принесли мені деякий спокій, і я знову рушила до сходів. Вже ступила на першу, але мене зупинила тоненька смужка світла, що пробивалася з дверей зіллєварні. 

Я завмерла, задивившись за помаранчеве світло. А тоді повільно й тихо наблизилася до просвіту у дверях. Не мало жодного сенсу підглядати: це був мій дім, і я могла зайти у будь-яку кімнату, коли тільки хотіла. А втім, я саме це й зробила: притулилася оком до щілини й втупилася у середину кімнати. 

Фаїн все ще був там, як і обіцяв. На столі він спорудив дивну конструкцію з трубок, і зараз обережно відмірював кілька крапель якоїсь есенції чи соку, а можливо, й крові якоїсь забитої ропухи. 

Над його головою зависло світло від чарів, обдаючи його м’яким, приємним світлом. У ньому Фаїнова шкіра була зовсім інакша: наче не виснажена і не бліда, а золотиста, сяйлива. 

Він мене не помічав, надто зосереджений на роботі. Я чомусь придивилася до його рук: вони були довгі, жилясті й сильні. Пальці музикальні, акуратні, з нігтями, які бачили догляду точно більше, ніж мої власні.

В нього не було ані опіків, ані мозолів. Йому, певно, не доводилося тримати нічого важчого за мензурку в його ситому, задоволеному житті. 

Він обережно влив краплі у трубку, а тоді потер зап’ясток і провів долонею по короткому волоссю. Простежив очима, як краплі пролилися механізмом, змінюючи колір та пришвидшуючись, попри усі закони тяжіння. Його погляд залишався гострим та зосередженим, аж поки вони не вдарилися у казан, і від нього не повалив сильний зеленуватий дим. 

Навіть я знала, що так мало реагувати ідеальне зілля зцілення. Він закінчив роботу. Я знала, що тепер будь-якої миті він може накинути закляття на казан і піти до виходу, а тоді побачити, що я підглядаю, але чомусь не могла знайти у собі сил зрушити з місця. 

Я дивилася на нього кілька хвилин, а тоді щось тепле торкнулося моєї ноги. Стрепенувшись, я перевела погляд вниз, на кота, що ковзнув через щілину всередину зіллєварні. Я відійшла на крок, ховаючись у густіших тінях. Тоді за мить почала підійматися сходами. 

Пропустила четверту, шосту та дев’яту, аби не видати зайвого шуму. А тоді знову лягла в ліжко. Попри те, що Фаїн вже закінчив роботу, до мене він не підійнявся. Коли мої очі нарешті стулилися у втомі, він ще не ліг у ліжко. 

А коли я прокинулася рано вранці, його вже не було. 

✿ ━━━━━━  ☘☘☘  ━━━━━━ ✿

Я знайшла зіллєвара внизу, у крамниці. І спершу цю ж крамницю навіть не впізнала: бо в ній з’явилося стільки нового, що в мене почали розбігатися очі. 

Перш за все, зілля. Я доручила Фаїнові зварити п’ять, але вже навіть зараз бачила, що їх значно більше: принаймні вісім, як не усі десять. Він вже встиг виставити основні на прилавок, а решту ховав за ним, нахилившись і майже сховавшись за столом.