Розділ 10. Перші трави

Алтеє, бачу, ти пішла моїми слідами. Молодець – я знала, що кров рано чи пізно візьме своє. Приїзди до мене, станеш допомогою у крамниці. Я якраз перетворила на ропуху останнього помічника.

Агнія Лесик, три роки тому, лист без відповіді. 

✿ ━━━━━━  ☘☘☘  ━━━━━━ ✿ 

Коли я втомлено дісталася назад до дому на пагорбі, темрява стала найгустішою – як це завжди буває прямо перед світанком. Світло у домі все ще горіло – тільки на другому поверсі, у спальні. Я розмито бачила фігуру Фаїна, що схилилася над чимось біля ліжка. Чому він не спав?.. 

Втім, я не могла його звинувачувати – за останні тижні поспати як слід мені самій вдалося тільки одного разу – за іронією долі саме у домі, де не так давно померла бабця – одна з причин, чому сон не йшов.

Кошик за спиною тягнув назад, і я ледве дочекалася миті, щоб скинути його на прилавок у крамниці, обережно причинивши за собою двері. В темряві, коли майже не впадали в око усі руйнування, що завдали крамниці селяни за останні дні й тижні, я майже могла уявити, як вона виглядала раніше. 

Високі стіни та вікна зі старезними шибками; десятки пучків лікарських трав та дивні амулети, що не містили всередині жодної магії; полиці з колбами та пляшечками, що тягнулися до самої стелі й відблискували на сонці чи у світлі місяця. 

Та зараз від цього залишилася тільки тінь – сподіваюся, ненадовго. 

Я почала поволі діставати трави з кошика, розкладаючи їх на стільниці. Очі вже злипалися, вимагаючи заслуженого сну, але я хотіла спершу завершити роботу. Якщо вдасться обробити трави до настання світанку, тоді вже завтра – чи то радше сьогодні – Фаїн вже зможе взятися за приготування зіль. 

А їх потрібно чимало. Якщо вірити записам Агнії – настільки хаотичним і майже випадковим, що слово записи майже здавалося насмішкою – вона продавала у крамниці усе, що тільки навчилася варити за своє довге життя. 

Та я не могла почати з таким самим розмахом – перш за все через те, що просто не мала на це грошей. Та п’ятьох основних настоянок має вистачити на перший час – зілля бадьорості, зцілення, проти бородавок та вугрів, настоянка тверезості та чудодійний настій для худоби за рецептом самої Агнії. 

Я ще не знала, як саме він діє, але враховуючи те, що скарг на нього ніде не знайшла, та й сама не могла пригадати, сподівалася, що все буде гаразд. 

Ніж у руках відблискував у непевному світлі однієї свічки, що я запалила за прилавком, коли я методично обчищала листя на травах, готуючи стебла й суцвіття до вправних рук зіллєвара. 

Сходи на другий поверх заскрипіли – дев’ята, шоста та четверта – а тоді на стільницю впала тонка тінь від Фаїнового тіла. 

– Ти повернулася, – сказав він, намагаючись непомітно віддихатися. Він прихилився до стіни, стискаючи свого ціпка, а на скронях в нього виступили кілька крапель поту. В його тоні звучало якесь дивне подивування. – То як твоя…

Він не договорив, урвавшись на півслові. Я знову відвела погляд від суцвіть гірчака, концентруючись на лиці Фаїна. Він був блідий, але дивився не на мене, а на кошик із травами. Очі в нього поступово розширювалися, а лице набуло майже комічного виразу. 

…як наче він не очікував, що я повернуся не з пустими руками. 

– Щось не так? – спокійно запитала я, відрізаючи листок трохи різкіше, ніж потрібно було. Пекучий сік потік по пальцях, але я не зважала.

Фаїн підійшов ближче, зазираючи у кошик. Його пальці наче проти волі потяглися до оберемків трав, і він почав беззвучно шепотіти собі під носа, перебираючи назви рослин, як намистини. 

– Навіть глечики, – майже прошепотів він, стискаючи жовте суцвіття водяної лілії. – Де ти їх знайшла? 

Він подивився на мене з підозрою і ще чимось, чого я не могла розібрати, тож я тільки знизала плечима. 

– В низині, біля боліт. Всього дві милі звідси. 

Крейдяний ліс був ідеальним місцем для відьми, і я розуміла, чому Агнія осіла саме у Яснівці. На захід розкидалися рівнини, на схід – крейдяні гори з лісами, а серед пагорбів ховалися невеликі багнисті болітця. 

Окремі мапи, які я бачила протягом років, вказували й на невелике озеро прямо посеред лісу, але його наявність все ще залишалася під питанням – зрештою, сьогодні я не відчула запаху води, поки блукала. 

Робота з ножем була монотонна й звична, і поки Фаїн нерозбірливо бурчав щось собі під носа, я усе закінчила, розклавши трави маленькими жмутками прямо під вікном. До обіду вони обсохнуть від нічної роси, а тоді… 

– Твоя робота починається від сьогодні, – повідомила я Фаїна. Тим часом я прибрала кошика під прилавок, а сама вже посунула до сходів. Ноги заледве тримали, та залишалося ще кілька речей, що необхідно було з’ясувати. – Варитимеш п’ять зіль, списком забезпечу. За кожну партію – три срібняки.

Чоловік кивнув, струшуючи головою так, наче хотів змахнути з лиця неіснуюче довге волосся. Здавалося, запропоновані гроші його не цікавили взагалі, і я пожалкувала, що не назвала меншу суму. 

– Ти ж розумієш, що зі свіжих трав, та ще й зібраних невідомо як… – він подивився на оберемки з новознайденим скептицизмом. – Зілля можуть бути слабенькі.