Розділ 8. Шукай відьму в полі

Фаїне, я не стану чекати ще довше – відповідай на цього листа, або я приїду до Яснівця сама. Як твоя нога? Сподіваюсь, гірське повітря піде тобі на користь.

Принцеса Солесу Васса, за три дні після від’їзду її друга зі столиці.

☙ ━━━━━━  ☘☘☘  ━━━━━━ ❧

Фаїн

Я застигнув на порозі розваленої халупи, проводжаючи очима Алтею Лесик у ліс. Її тонка фігура віддалялася все швидше, і скоро зовсім зникла у тумані. Я нетерпляче стиснув кулак і наскільки міг швидко гайнув у дім. Тоді причинив за собою двері, спершу на засув. За кілька митей відчинив його назад – немає потреби викликати у відьми зайві підозри. 

Все, до роботи. Часу зволікати зовсім немає. 

Та хоч як би мені не терпілося дістатися усіх секретів Алтеї та Агнії, клята нога змушувала спинятися кожні кілька метрів, аби видихнути крізь зуби. Опіки, що б там не обіцяли цілителі, не сходили, і все більше скидалося на те, що ціпок, який Васса подарувала як насмішку, залишиться зі мною ще на кілька років, якщо не назавжди. 

А про назавжди думати не хотілося взагалі. 

Сходи нагору, вже втретє за сьогоднішній день, здавалися скелями не менш неприступними, ніж крейдяні гори, тож я вирішив почати пошуки знизу, навіть розуміючи усі ризики. Я швиденько визирнув у вікно, перевіряючи, чи не надумала часом Алтея повертатися. 

А це мало статися – і скоріше рано, аніж пізно. Вона не зайде у ліс; злякається темряви, чи шелесту листя, чи просто поверне зі втоми. Відьма, що після чотирьох років навчання в університеті не зуміла навіть пройти ініціацію, не піде сама по трави серед ночі – це я знав точно. 

У мозок закралася випадкова думка про те, що Алтея зовсім не виглядала наляканою, коли покидала крамницю, та я швидко відмів її та навіть відмахнувся рукою. Бравада не завжди була сміливістю – частіше навіть навпаки. 

– Подивимося, що ти тут ховаєш, – пробурмотів я собі під носа, здіймаючи руки. 

Чари ніколи не були моєю сильною стороною, але цього разу пішли, як по маслу – наче місце накопичило стільки магії, що тепер підхоплювало будь-яку спробу й примножувало її. 

Попри попередній провал із вікном, чарунок вдалося накласти легко – але я прокляв себе подумки за те, що не подумав про захисти Агнії раніше. Якби я розвалив зараз усю крамницю за лічені хвилини після того, як Алтея пішла… 

Я уявив собі холодний, байдужий погляд жінки, і плечі здригнулися самі собою. Чари тим часом вони огорнули усю крамницю, оминаючи обережні й підступні захисти Агнії.

Я примружився, намагаючись у загальному плетиві чарів виділити ті, що не були моїми. Спершу нічого не вдалося. Сама хатина була чарами – і, певно, тільки на них й трималася купи. Я гмикнув й обійшов крамницю колом, шукаючи щось, що відрізнялося б від гарячої, хаотичної магії Агнії. 

І зрештою помітив зовсім слабкий потічок, холодний і стриманий. І як же це Алтея могла настільки не вдатися у свою бабусю? Окрім її чарів у крамниці не було жодних.

Питання про її магію мучило мене з миті, коли я сів у потяг та серйозно взявся за усі папери, що підготували у гільдії. Агнія була першою відьмою у роду. А це значило, що принаймні до сьомого коліна сила мала тільки зростати, а не гаснути. 

Втім… Я почав простукувати мостини в підлозі, шукаючи сховки, і водночас невиразно пригадав одну-єдину зустріч з Алтеєю, яку мав за усе життя. Хоча й зустріччю у повному розумінні слова це назвати не виходило – сама вона, он, про неї не пам’ятала взагалі. 

З того часу вона зовсім не змінилася – все ще жахливо вдягалася й мала руки, як у старого тесляра, а не дівчини дворянського роду. 

Попри те, що весь дім хитався від вітру, усі мостини прилягали до землі надійно, не приховуючи жодних потаємних кімнат й  секретів. Але нарешті у чарах вдалося розгледіти кілька інших плетінь. Жваві й випадкові, зовсім вже слабкі, точно належали покійній – вони майже стерлися, і я їх скоріше вгадував, аніж справді бачив у загальному вирі магії. А ось ще кілька акуратних, педантичних й дуже обережних мазків чарів… О, вони точно були від Алтеї. 

Я вже бачив, як вона зосереджено вимальовує закляття своїми загрубілими довгими пальцями. Але чи могла вона справді?..

Я присів на один зі стільців у теплиці, підкладаючи під підборіддя обидві долоні. Алтея була молодою дівчиною, але також вона була жорстка, непривітна і дуже, до незвичного потайна щодо своєї родини. І єдине пояснення, яке поки що приходило мені у голову, було просте: вона щось знала. 

Я підірвався на ноги й почав ходити колами по теплиці, намагаючись не задавити Агнієві рослини. 

Виходить, Алтея знала і приховувала – тому й не хотіла, аби до Яснівця приїздили з гільдії. Всіляко намагалася уникнути розслідування – аж до погроз голові. Я потер скроні пальцями у спробах вгамувати думки, що почали шалено стрибати одна від одної. 

– Так-так-так…. А що, як?.. 

Прослизнула думка, що це Алтея вбила свою бабцю, та я її відмів – поки що через відсутність доказів. А ось щодо доказів… 

Нога все ще гуділа й відчувалася, як розпечена лава, але я все-таки примусив себе встати й пошкандибати до сходів.