Розділ 6. Перша зустріч

Ти робиш величезну помилку. Ми маємо бути тут, біля землі, Авроро! Втеча тобі зовсім не допоможе, а без лісу ти зачахнеш за лічені роки. 

Агнія Лесик, за два місяці після втечі її доньки з Яснівця.

✿ ━━━━━━  ☘☘☘  ━━━━━━ ✿ 

Коли я прокинулася зранку, спальню заливало таке яскраве світло, що мені довелося примружитися, аби очі не наповнилися сльозами. Жодного сліду від вечірньої грози – небо мало той неймовірно прозорий відтінок блакитного, що буває тільки у квітні. 

У сусідній кімнаті щось грюкнуло, а потім засвистів чайник. Я все ще лежала, прикривши очі передпліччям, але тепер одна – Фаїна поряд вже не було. Сонячні зайчики заскакали стінами кімнати, і водночас двері прочинилися. В мене вистачило сил тільки повернути голову в бік, і в одвірку я побачила зіллєвара. 

Він вже був повністю одягнений, та ще й в інший одяг, аніж вчора ввечері. Широкі штани підперезав шкіряний пояс з десятком кишень, в нього ж зіллєвар заправив й лляну сорочку.

– Прокидайся, сонько! – проспівав чоловік, наближаючись до ліжка. Я й рота не встигла розкрити, як він скинув з мене ковдру, залишаючи на холодному ранковому повітрі. – Вже обід скоро! 

Я насупилася й різко сіла в ліжку. Та бути такого не могло! Я завжди була ранньою пташкою, чим завжди дратувала матінку та слуг, які мали вставати ще раніше, аби приготувати мені сніданок. 

А тут – проспала. 

– Котра година? – заплутано запитала я, визираючи у вікно. Сонця не видно, хоч це й східна сторона. 

– Вже пополудні, – тільки й підтвердив мої підозри Фаїн, а тоді простягнув мені долоню. Я вхопилася за неї й встала, відчуваючи, що все тіло скрипить від холоду, незручної пози та довгого сну. А втім, в голові було ясно, і згадка про вчорашній день вже не викликала бажання залізти під стіл і залишатися там, аж поки все не вирішиться якось саме собою. 

Фаїн, кинувши у мене акуратно складеною ще з вечора сукнею, покинув кімнату, а я взялася за переодягання. Суконь в мене було небагато, а чепуритися перед важким днем роботи я не бачила жодного сенсу, тож вдягла те саме, що й вчора. Спритно затягла в петлі дванадцять ґудзиків на грудях, сплела волосся у тугий пучок на потилиці та защепила пояс, що дуже нагадував той, який  був на зіллєварі.

Ось тільки в нього він призначався для ложечок, колб та щипців, а я у своїх кишенях носила насіння, трави та лопатки для викопування рослин. А ще, звісно ж, свого ножа. 

Коли я переступила поріг кімнати, в ніздрі відразу ж вдарив запах кави, свіжого молока та хліба, й ноги самі понесли мене на кухню. Фаїн стояв до мене спиною, чаклуючи з чимось на вогняному камені, але мене подивувало не це. 

Кімната наче перевтілилася – і виною цьому було не тільки світло, що тепер відкрило світло-зелену плитку та підкреслило горіхове дерево столів і стільців. 

Тут стало чисто. 

По-справжньому чисто, наче хтось намивав кухню з самого ранку, прибираючи з неї усі сліди погрому, нічної грози та тижневої відсутності господині й її набагато тривалішої недбалості. 

– А ось і обід, – проголосив Фаїн, виставляючи на стіл до паруючого хліба й дзбанка молока ще й миску з митою суницею. Я подивилася на ягоди з великою підозрою, але промовчала. Чашки з пастушками примостилися поряд, і я всілася на стілець, не відриваючи від зіллєвара пильного погляду. 

Звісно ж, я знала, що він робив. Намагався видатися корисним, аби я його не прогнала й залишила жити у крамниці. Аби він міг тут нишпорити у своє задоволення та привезти своєму ненаглядному Латірусові усе, що вдасться розкопати про мою родину. …Але те, що я зрозуміла його план, ніяк не впливало на те, що цей план працював. 

Зрештою, подумала я, озираючись назад – на розгардіяш у спальні й згадуючи про стан крамниці, – мені й справді не завадить допомога й вільні руки. А якщо Фаїн так вже рветься мене забезпечити нею в обмін на те, аби ділити зі мною ліжко… Що ж, ціна не така велика. 

– Звісно, почувайся, як удома, – протягнула я, хапаючись за чашку. І попри те, що насправді я не мала нічого проти того, що він порядкував на моїй кухні, в голос все ж просочилося кілька ноток сарказму. 

Та Фаїну наче було байдуже: він всівся навпроти, цього разу із записником та купою листів, які він начебто ненавмисно тримав так, аби я не могла прочитати ані слова. Певно, поки я спала, вже встиг навідатися на пошту. 

Що ж, він міг приховувати свої секрети скільки завгодно, головне, аби варив зілля як слід. Ми мовчки поснідали, чи то пообідали, а тоді я взялася за найбільш неприємну частину всього дня – розгрібання рахунків Агнії. Всього кілька тижнів тому я б була у цьому майже повністю безкорисна, але матір дала мені гарний урок. 

За той час, що я розбиралася з усіма її борговими розписками й позиками, я вже наловчилася з першого погляду виловлювати найважливіші моменти у будь-якому листі за лічені хвилини. 

Сподівалася тільки, що навіть Агнія, з усією її ексцентричністю, не зуміла спродукувати більше боргів, аніж Аврора. 

І, як виявилося, я помилилася й не помилилася водночас: усі рахунки старої були в ідеальному порядку. Настільки ідеальному, що я просто не могла повірити, що це взагалі можливо. Я неодноразово отримувала листи то від барона, то від містян – і всі вони в один голос жалілися, що Агнія відмовляється платити подать, гроші за молоко і яйця, повертати монети за помилково виконані замовлення і ще сотню інших речей.