Казка Чарівні хмаринки Світика

Учарівному світі Хмароленду, де небо було домом, жив маленький чарівник на ім'я Світик. Він дуже любив створювати хмаринки – пухнасті, білі, як цукрова вата. Кожна його хмаринка була наповнена мріями та добрими думками.

Але в Хмароленді жив ще один чарівник – Пустик. Він був зовсім іншим. Пустик любив сміятися з хмаринок Світика і чаклував так, що вони ставали сірими та сумними. "Ха-ха-ха! Які негарні хмаринки!" – глузував він.

Світику було дуже сумно. Його добрі хмаринки перетворювалися на сумні, і він іноді хотів здатися. Але глибоко в серці він вірив, що добро завжди перемагає.

Одного дня Світик вирішив: "Я створю найгарнішу хмаринку у світі! Таку, що навіть Пустик не зможе її зіпсувати!" Він набрався сміливості і почав чаклувати з усією своєю добротою та вірою.

Він вклав у неї всі свої мрії, всі свої добрі думки, всі кольори веселки. І ось, перед ним з'явилася хмаринка, яка сяяла всіма відтінками рожевого, помаранчевого та золотого. Вона була схожа на дивовижний захід сонця.

Навіть Пустик, який завжди був злий, зупинився. Він ніколи не бачив такої краси! Його очі широко розплющилися, а злісна посмішка зникла з обличчя.

Пустик підлетів ближче до Світика. "Як... як ти це зробив?" – запитав він тихо, його голос був вже не таким глузливим. "Я теж хочу навчитися створювати такі хмаринки!"

Світик посміхнувся. "Це просто, Пустику. Треба лише вірити в добро і вкладати в кожну хмаринку своє серце." І він почав показувати Пустику, як створювати хмаринки, наповнені радістю.

З того дня Пустик змінився. Він став добрим чарівником і найкращим другом Світика. Разом вони створювали найдивовижніші хмаринки – у вигляді тварин, квітів, замків.

Весь Хмароленд наповнився красою, а люди внизу, дивлячись на небо, раділи і посміхалися. Адже вірити в себе і робити добрі справи – це найголовніше, навіть якщо хтось спочатку сміється з тебе.