66 Закінчення перетворень

– Катастрофа! Катастрофа! Катастрофа! – повторював Глюк наче папуга.

– Можу подарувати пару книжок. Мені вони вже не потрібні, – Валерій Петрович презирливо зиркнув на псевдонауковця.

– Нам потрібно знайти перехід на Піратський Острів. Попитаю в Рока, – Аліна сушила голову над поверненням.

– Нащо вам Рок? – зненацька озвався Спік. – Маю те, що вам треба, – гном витяг клапоть товстої шкіри з кольоровими позначками.

– Це вона! – зраділа дівчинка.

Рудокоп набрав жменьку солі, спробував на смак. За неї можна дістати хороші інструменти, продукти, одяг.

– В печерах його нема, – Аліна показала мапу Леву.

– Який колір?

– Чорний.

Чоловік уважно продивився мітки:

– Найближчий перехід біля Крейдяних Скель.

Спік силоміць потяг псевдовченого до вентиляційного колодязя, а Леву востаннє оглянув свій прихисток і вимкнув генератор. Світло згасло, й темрява заполонила простір, виганяючи живих назовні.

Похилим тунелем вийшли на схил центрального пагорба. Звідси видно Мідну Гору, вузеньку смужку зелені вздовж річки та Крейдяні Скелі. Шлях важкий, проте Аліна готова бігти чимдуж до переходу. В казці добре, але й вона приїдається. Та спочатку зустрітися з Роком і подякувати за поміч. Його знайшли біля урвища. Гном гадав, що група вернеться тим же шляхом, тому сидів біля блочкового механізму в очікуванні. Аліна обійняла старшину, показала на Леву, пояснила хто то є, а Спік розкрив перед очманілим землеробом повну торбинку з сіллю й сказав, що в печері цього скарбу вистачить на всіх.

– Щасти тобі, Аліно, – розчулився Рок. – І тобі удачі, Леву. Приходьте в гості. Завжди будемо раді. Грох і Крах помирилися й відмовилися від своїх вчень заради спільної справи прокладання каналу. То прийдете?

– Це як складеться, – дипломатично відказала дівчинка, не бажаючи засмучувати гнома.

Сумні адепти мовчки подалися за старшиною, а Глюк тінню ходив за Петровичем і слізно благав розкрити бодай один секрет з книги. Леву тільки зітхав: пояснити роботу тридцятитонного преса псевдовченому так само важко, як навчити мавпу користуватися комп’ютером. Глюк дратував чоловіка, проте втішало, що в інший світ горе-вчений не прорветься. Зрештою Валерій Петрович, озирнувшись на рудокопів, скомандував Аліні залізти йому на плечі й рвонув до Крейдяних Скель.

Глюк у розпачі погрожував розправою, але він був безсилий проти великого Леву, якого обожнював Спік за щедрий дарунок. Псевдонауковець у запалі пошматував книгу, впав на суху землю й забився в істериці, демонструючи всім крах надій на панування в усьому світі.

Валерій Петрович біг та й біг з Аліною на плечах. Лише раз перепочив. Гноми з Глюком пропали позаду. Степ розстилався навкруги. Дрібні комахи стрибали в пожовклій траві. Сонце припікало. Десь по опівдні прибули до підніжжя білих скель.

Аліна зіскочила на землю й зайнялася пошуком переходу, звіряючись з мапою. Відійшла далеченько й здибала великий чорний камінь, прикритий колючим кущем.

– Він! Ідіть до мене! – крикнула дівчинка.

Валерій Петрович помітно хвилювався. Що як перехід пропустить Аліну, а його ні? Ото буде фіаско.

Позаду почулося тупотіння.

Аліна та Валерій Петрович озирнулися. До них на всіх парах мчав Глюк:

– Постривайте! – репетував. – Я з вами! Я стану слухняним учнем, тільки заберіть з собою!

– Цей божевільний аматор не заспокоїться, – Петрович підштовхнув Аліну до каменя.

Глюк наближався. Прудко біжить, наче спринтер. Очі палають фанатизмом. Рука стискає дрючок. Еге, битися надумав.

Аліна вже зникла в роззявленій пащі діафрагми. Час і Леву спробувати. Заплющив очі, стрибнув і за мить впав у густу папороть.

– З м’яким приземленням, – засміялася Аліна, вибираючись з густих заростей. – Звідси в Сільський Пейзаж не потрапити.

– Отож-бо. Переходи по-хитрому зроблені. Кожного разу опиняєшся в іншому місці. Це і є Піратський Острів?

– Він самий. Ми поблизу струмка. Впізнаю пагорби. За ними море. Острів чималий, тож доведеться пошукати Фунта – ватажка піратів.

– Знайдемо.

Аліна побігла до води. Після спекотного дня в Сільському Пейзажі мучила спрага.

– Ква-а-а-а, привіт. Пам’ятаєш Кве-е-е-р?

– Привіт, жабко. Як поживаєш?

– Чудесно. Твій братик поміг світлякам, упіймавши ящірку. Підеш до найвищого пагорба. Звідти вглиб острова до обгорілого форту. Пірати зараз там сидять.

– Дякую, Квер, ти нас виручила, – Аліна побігла поділитися новиною з Леву.

– Ква-а-а-а, щасти.

Чоловік зняв брудного светра й відмахувався від настирливих комарів.

– Я знаю шлях! Одна знайома жабка підказала!

– А зі мною поговорити хочеш? – з-за дерева вилетів великий метелик і всівся на кущ.

– Блік! Привіт, – Аліна сплеснула в долоні, милуючись гарною комахою.