65 Еквілібристика на фабриці

Світляки натрапили на Гниду поблизу форту. Затиснувши лапами пожмаканий папірець, муха дрімала поміж листям. Мапу обережно витягли, доставили до бівуаку, а Люкс Триста Двадцять Шостий особисто опустив на долоню Дмитрика дорогоцінний аркуш, побажав солодких сновидінь і відлетів, аби втілити в життя хитромудрий задум. Хлопець сховав папірець. Вранці діятиме обачніше.

– Що вони зроблять з комахою? – Наталі не спалося.

– Гадав, світляки задавлять муху кількістю. А вони придумали щось цікавіше. Комахи, а розумні.

– Згодна. Ворони та щури он як пристосовуються. Спи, синку, завтра важкий день. Підемо по Аліну.

– З картою переходів це легко зробити.

Ніч на Піратському Острові минала в заколисливому тріскотінні цикад, шурхотінні крилатих істот, мерехтінні яскравих зірок і подиху лагідного вітерця. На світанку Люкс Триста Двадцять Шостий розбудив підлітка. Той розплющив очі й побачив перед собою сплетену з пружних прутиків і міцних волокон клітку. Всередині сиділа очманіла Гнида, зиркала фасетковими очиськами, дерла сітку лапами й лаялася.

Дмитрик розсміявся, просунув паличку й притис муху до пружної стінки:

– Або замовкнеш, або віднесу якомога далі й підвішу на дерево. Верещи там скільки завгодно.

Гнида притихла.

– Знаєш, коли ти вже потрапила сюди, лишайся з Фунтом. Будеш замість папуги. Вдома чекатиме мухобійка. Згода?

– Так, – пискнула муха. – Відпусти.

– За капость сидітимеш три дні.

З боку форту потягло димком. Пірати прокидалися пізно, тож це міг бути тільки Філ.

– Мені спати час, – заметушився Люкс. – Бувай, – і комаха полетіла до сосон, блідим вогником викресливши спіраль.

Дмитрик підняв клітку й попрямував до чорної будівлі блокгауза.

Фунт розминав затерплу ногу, крутив головою до хрусту в хребцях, мріяв похмелитися й зиркав на матроса, що готував сніданок.

Дмитрик і Наталя зупинилися й терпляче очікували на закінчення фізичних вправ.

Ватажок піратів мовби знущався, та коли вгледів Гниду в клітці, припинив удавати з себе завзятого спортсмена.

– Бачу, в тебе на острові багато друзів, – Фунт дав знак Філу. Молодий матрос бігом приніс повну філіжанку міцного напою. Кава? Неймовірно.

– Моїм гостям теж, – розпорядився ватажок.

– Я гадав, що ви крім рому нічого не п’єте, – підліток дістав карту, але зволікав передавати: навіть сильний протяг міг нанівець звести зусилля.

Фунт поставив філіжанку на діжку й забрав мапу, прицмокнув губами:

– Чудово! Тут є хрест! Я знаю де копати!

– Решта фрагментів зайва? – поцікавився Дмитрик.

– Бачу, куди хилиш. Умова зібрати всі частини. А раптом на острові заховано кілька скарбів.

– Нащо вам стільки? – хлопця вражала жадібність пірата.

– Га-га-га! Викопаю, переховаю, намалюю нову мапу, порву на частини й розкидаю в різні картинки. Історія скарбів має мати продовження! – патетично закінчив Фунт і, витримавши значущу паузу, додав: – Підійшла черга шостого клаптика. Про нього мова була на початку.

– Припустімо, – настрій підлітка погіршився.

– За блокгаузом є жовта галявина. Станеш у центр і… кудись попадеш. Пригода на одну годину. Тобі знадобиться лише ніж. Ти повинен вирізати карту! Зрозумів?! Саме вирізати, а не намалювати на папері, пергаменті олівцем, крейдою, фарбою. Хай твоя мати позичить ніж. Поки ти блукатимеш, ми послухаємо про пригоди дами в Міцному Горішку.

– Сина супроводжувати заборонено? – Наталя з-під лоба зиркала на задоволеного ватажка.

– Тебе взагалі не повинно бути в наших світах. Дорослі порушують правила, роблять помилки, губляться в сплетінні шляхів, блукають безпорадно манівцями. Дорослі – справжнє лихо, бо втратили смак дитинства й занадто серйозно ставляться до простих завдань. Ти – виключення, бо впоралася прекрасно, тому прийми мій респект. Дмитрик піде сам. Це його особисте випробування, – Фунт наказав Філу почистити й нагострити лопати.

Хлопець взяв ніж:

– Я скоро повернуся, – подався на галявину. Правильне коло втоптаної глини серед густої трави чітко вказувало на перехід. Куди? Пірат змовчав. Серце прискорено гупало в грудях, м’язи напружені, в голові думка як зручніше падати. Підліток дрібними кроками наблизився до центру. За мить розчахнулася діафрагма, поглинула хлопця й виплюнула на верхівку недобудованої споруди. Дмитрик упав на живіт і скрикнув од здивування: рідний куток. Замощена щебенем крива вулиця, знайомі будівлі, а сам Дмитрик лежить на стіні фабрики. Сюрприз від пірата. Клас! Хлопець вдома, як і мріяв. Однак радість швидко стухла, відкотившись зіщуленою хвилею в закуток свідомості. Спершу злізти вниз. Підліток перебував на висоті близько п’ятнадцяти метрів. Навколо ні сходів, ні підпірок. Одна гола цегляна стіна. Страх скував тіло. Хвилин десять хлопець боровся з ним, примушуючи себе кудись рухатися. Затиснувши коліньми стіну з обох боків, поповз до краю. Нижче проходила широка бетонна балка. Щоби потрапити на неї доведеться стрибати. Промахнеться й розіб’ється об плиту перекриття. Весела перспектива.