62 Капость Гниди

Пірат тішився клаптиком пергаменту:

– Чудово. Побувати в замку й вирватися звідти живими… Оплески від мене. Жарт, – Фунт спостерігав за лицем Наталі. – Ви гарно попрацювали й заробили частування. Матрос Філ накриє поляну. Відсвяткуємо ваше повернення, – Фунт дбайливо склав пергамент і подивився на Дмитрика. Той розгорнув цигарковий папірець, аби продемонструвати хрестик, як раптом з-за спини пірата вилетіла Гнида, схопила карту й чкурнула до дерев.

– Я не можу зарахувати завдання, – насмішкувато мовив ватажок. – Доганяй.

– Твоя муха вкрала мапу!

– Не моя, а ваша. Вона залетіла сюди з вами, отож розбирайтеся з нею самі, – відморозився Фунт.

Дмитрик розгублено кліпав очима. От підла комаха. Вдома дошкуляла й тут спокою нема.

– Лізь на дерево, – Наталя ледь стримувала сміх. Потерпати від мухи акселератки справді дико непристойно.

– Мамо, та гидотна Гнида перелетить на сусіднє.

– Подумай, як надурити муху, а я поки поснідаю, – жінка сіла на пеньок і закинула ногу на ногу.

– Мені подобається дозована зухвалість, – чоловік розгріб попіл, дістав брудний посуд. – Філе, помий. У нас вибір обмежений. Козлятина, батат, ром і вода. На жаль, не маю маринованих равликів, філе орангутанга, печені з пінгвінів і страусячих яєць, але моя їжа смачна, поживна й заслуговує вашу увагу. Це не стосується хлопця. Без карти сніданку не отримає.

Дмитрик змайстрував гігантську мухобійку й поліз на дерево, тримаючи інструмент залякування в зубах.

Гнида слідкувала за діями ворога з висоти. Лапками терла мордяку й чекала, поки хлопчина вилізе вище. Коли Дмитрик вибрався на товсту гілку й приготувався одним нищівним ударом збити комаху, та задзижчала, спокійно перелетіла на сусідній дуб і почала жувати дорогоцінний папірець.

– Припини, гадина! – Дмитрик погрожував мухобійкою, а потім вирішив стрибнути на гілку сусіднього дерева. Для цього потрібна вправність мавпи.

Наталя вгадала задум сина й почала відмовляти.

– Мамо, я за нею рік ганятимуся!

– Фунте, дозволь пальнути з мушкета, – просився Філ.

– Втручатися забороняю. Хлопець сам винен, – ватажок піратів склав багатошаровий бутерброд з товстого коржа, шматка м’яса, картоплі та листка салату. – Філе, наливай!

Молодий матрос відкоркував пузату пляшку й розлив по філіжанках.

– Спочатку дамі! – гаркнув Фунт. – Пробачте, пані, цього малоосвіченого типа з темним минулим.

Філ знайшов відносно чисту посудину, хлюпнув на дно й подав жінці. Та підозріло зазирнула в чарчину, понюхала:

– Справді натуральний ром? – трішки надпила. Міцний, ароматний. Здається, його з цукрової тростини роблять.

– Ображаєш. Який же ще буває? – ватажок видудлив свою порцію, надкусив триповерховий накладанець.

Наталя затамувала подих, коли Дмитрик стрибнув.

А Гнида продовжувала дратувати хлопця.

Підліток жбурнув у комаху мухобійку. Палиця кінцем зачепила Гниду. Та злякалася й полетіла в гущавину лісу.

– Оце так поворот! – захоплено заревів пірат, дожовуючи бутерброд. – Острів чималий! Наздоганяй викрадачку!

– Даремно радієш, – Наталя охолодила запал Фунта. – Так би вже скарб шукав.

– Твоя правда. Одну цікаву деталь помітив. Здається, хлопець приніс потрібний шматочок мапи. Буде погано, якщо комаха пошматує папірець, але я безсилий, – Фунт дав команду Філу наливати по другій. Наталя відмовилася.

– Поїж хоч. Заслужила, – пригощав пірат.

– Я наїлася, – жінка дійсно була ситою. – Дмитре, де шукатимеш муху?

– Не знаю, – підліток зістрибнув на землю й застогнав: нога ще боліла. Глянув голодними очима на піратів, але змовчав.

Веселий Фунт розказував піратам історію про мерців і піастри, а потім повернувся до хлопця:

– Чого чекаєш? Мапа сама не повернеться, – з жалем глянув на лопати й мішки.

Наталя відвела сина трохи далі від ватажка, сунула шмат козлятини:

– Приховала, поки той жмикрут пив. Підемо разом шукати комаху.

– Мамо, острів сорок на п’ятдесят кілометрів. У нас не вистачить сил ганятися за тією паскудою.

– Придумаємо щось. Пастку зробимо, сітку…

– Еге, спочатку знайти треба.

– Муха рано чи пізно повернеться до Фунта, – Наталя закрила собою сина від підозрілих поглядів пірата, поки хлопчик прожовував їжу.

– Ні, в мене краща ідея. Агов, світляки, ви тут?! – Дмитрик оглядався на всі боки.

– Ми завжди тут, – озвалися.

– Мені Люкс Триста Двадцять Шостий потрібен.

– Ми спимо. Покличеш увечері.

– Знайомий? – Наталя витерла травою жирні руки.

– Рятував світляків од варана. Комашки знайдуть Гниду й заберуть мапу. Правда, до вечора чекати. Ходімо, покажу острів. Іншої нагоди не буде.