61 Три пагорби

Аліна, владнавши конфлікт з синіми бджолами, розпрощалася з Пілом.

– Без розвідників буде кепсько, – Рок поліз короткими пальцями під капелюх почухати потилицю.

– В нас є карта!

– В нас нема карти, – заперечив старшина. – Талісман забрав Глюк.

– Знайдемо матеріал, і на ньому намалюю копію по пам’яті. От і все… А, ні, постривай, – дитина зосередилася, кусаючи ніготь. – Глюк торочив про дзеркальне відображення. Треба прозорий матеріал, аби дивитися з іншого боку. Паперу нема, пергамент відпадає, – Аліна зірвала листок, підняла до сонця. Видно наскрізь. Дівчинка замислилася над проблемою чорнил. Хіба що кров’ю скористатися. Для початку скріпити листочки в суцільний аркуш, але де взяти клей? Дівчинка надрізала кору, вмочила пальці в сік, і вони злиплися. Робота закипіла. Вийшло доволі гарно. Правда, краї обскубані, але то дрібниці. Аліна просушила зелене полотно:

– Готово! Хто перший пожертвує кров?!

Адепти взялися за старе, поступаючись один одному честю першим здати червону рідину з власного тіла.

– До вечора чекатимемо, – сердився Рок. – Я себе проколю, – гном дістав ніж.

– Тоді ми одночасно, – дійшли згоди Грох і Крах.

– Давайте ваші долоні, – Рок приставив лезо й порізав обидві.

Дитина обмокнула приготовлений загострений патичок у червоне й швидко навела потрібні лінії та зірочку:

– Майже точно. Деталі змазані, але мапа в основному вірна, – Аліна почекала, доки малюнок підсохне, взяла аркуш за краї, підняла вгору й уважно продивилася зображення. Потім згорнула мапу трубкою й засунула в рюкзак Рока.

Сині бджоли довго супроводжували гномів і дитину. Та коли впевнилися в кришталевій прозорості намірів, повернули до своїх домівок.

За лісом почався степ, зарослий густою травою. Поодинокі дерева приваблювали тінню, але група поспішала. Скоро вигулькнули білі пагорби, і Грох ожив, сподіваючись довести правоту своєї ідеї:

– Лід! Що я казав! Він існує! – адепт скинув флегматичність, розмахував кістлявими руками й підстрибував, перевтілившись в експансивного Краха.

Здалеку справді скидалося на брудний сніг, але Аліна прекрасно знала, що за такої спеки замерзла вода розтане. Коли підійшли ближче, дівчинка розтерла в руці білий шматочок, показала здивованому адепту Дощових Хмар:

– Це звичайна крейда. Мінерал такий.

Грох ухопив шмат, спробував на зуб і виплюнув:

– Гидота!

Аліна тим часом звірилася з малюнком:

– Трикутники є позначками Крейдяних Скель. Повертаємо під кутом до озер, а потім до трьох пагорбів. Що означає товста лінія?

– Прийдемо, побачимо, – Рок покалатав калебасу. – До озер вистачить, а там наберемо свіжої води.

Наближався полудень. Від землі пашіло. Очі різало променями-лезами. Поодинокі дерева зникли, тож перехід обіцяв бути важким.

Аліна відірвала шмат сукні, намочила й замотала голову. Гномам у капелюхах байдуже: вони звичні до спеки й дріботіли короткими ніжками в ритмі. Тепер дівчинка ледь встигала за ними. І рада перепочити, а ніде. Рок підганяв дитину, мовляв, скоро дістануться озер. Навколо них ростуть дерева. В тіні сховаються від злого сонця.

– Радій, Крахе, пече сонечко наче розжарена пательня, – їдко звернувся старшина до адепта Сонячних Днів. – Скоро шкварчатимемо, і з нас витікатиме сало.

Крах підстрибнув:

– Скормистандер!

– Де ти їх бачиш ? – роззирнувся Рок.

– Он там, – адепт старанно розділив слова. Зір у старигана відмінний.

Аліна придивилася. В низині виднілася сталева гладінь озера в зеленій окантовці очерету й розложистих дерев з опущеним віттям на кшталт верб. Побігла чимдуж у той бік, спіткнулася й покотилася до товстелезного дерева, обвішаного ребристо-овальними плодами.

Дівчинка підхопилася й до води. Вмилася, напилася, а потім підібрала плід, розламала, понюхала. Приємний шоколадний запах з ноткою цитрусів дратував і змушував лизнути жовтуватий м'якуш. Запитально глянула на Рока.

– Не отруйний, але… – старшина замовк.

Дівчинка надкусила й одразу виплюнула. Піднебіння наче вогнем обпекло. Перець чілі відпочиває. Мерщій сполоснула рот. Коли попустило, накинулася на гнома:

– Чому не попередив?

– Ти надто допитлива. Ми їмо ці плоди запеченими. Вони стають кисло-солодкими та хрумкими. В печері Глюка напої куштувала? Настояні на насінні цих плодів. Лизни медку.

Аліна послухалася. Солодке нейтралізувало пекучість.

– А що, як вхід замасковано. Чи знайдемо місце, позначене зірочкою?

– Хтозна. Ми давно в тих краях не бували, – Рок поповнював запаси води. – Відтоді, як отруйний дим ліг у низини. Говорили, там поселився монстр і своїм диханням знищив усе живе.

Аліна подумала про Леву. Чи не цей винахідник влаштував екологічну катастрофу? Дівчинка розгорнула карту, знайшла надійний орієнтир, націлилася на чорну скелю вдалині й повела гномів за собою. Напружувало зізнання Рока. Ентузіазм Гроха та Краха підупав. Їм ввижалися монстри, котрі випускають отруйні хмари. Як з ними боротися?