59 Напад синіх бджіл

Глюк навідався до ніші на світанку. Аліна в цей час лежала нагорі в оточенні кажанів і чекала світла, аби роздивитися куди лізти далі. Дитина чула розпачливий стогін, крики, розноси гномам. Особливо дісталося Спіку. Вчений барвисто описав жалюгідність та нікчемність рудокопів, котрі змайстрували такі ґрати, крізь які вислизнула дитина. Добре, що ключ і карту вчений тримав при собі. Після розносу Глюк наказав збиратися в дорогу й вирушати за годину, інакше випередять конкуренти.

Аліна ледь стримувала сміх. Учений дурник, обтяжений дрібновласницькими мріями, понад усе боявся втратити міфічний спадок Леву. Аліна бачила розчарування Мадруфа, Педро, Марти. Що як історія повториться?

Рока разом з Грохом і Крахом узяли під варту й кудись повели. Напевно їх теж замкнуть як потенційних шпигунів.

Кажани поснули.

Сонце лагідними промінчиками закралося в печеру через вентиляційний канал і зігріло задубілу Аліну. Дитина позіхнула й розім’яла затерплі руки та ноги. Потім дівчинка пролізла до краю отвору, роззирнулася навсібіч. Справа загін рудокопів, озброєних кирками, лопатами, списами та ліхтарями, сунув юрбою по мощеній світлим пісковиком дорозі. Позаду плентав Глюк, тримаючи аркуш пергаменту. Дочекавшись, поки процесія щезне з поля зору, Аліна вибралася на карниз і, притиснувшись спиною до твердої поверхні, рушила боком у бік тераси. Мабуть, гноми користувалися цим шляхом для робіт: на камінні помітні сліди вирубування сходів, а де-не-де валялися поламані інструменти.

Аліна спустилася з карниза на терасу, з неї грубими сходами нижче, а звідти зістрибнула на землю.

– Ти вже звільнилася! – Піл сидів у кущах поблизу. – Ми хвилювалися, особливо Рок.

– Де він? – дівчинка обтрусилася.

– В печері. Його рудокопи стережуть. Ми нападемо на них, а ти відсунеш засув, – Піл басовито загудів крилами. – Посидь поки за каменем, – бджола відлетіла.

Спочатку було тихо. Дитина подумала, що напад зірвався, але скоро почулися зойки й тупотіння ніг. Два гноми з розпухлими пиками вирвалися з сірих печерних сутінків і дременули до водоспаду.

Аліна вислизнула зі схованки й вихором увірвалася до печери, але змушена зупинитися, аби очі призвичаїлися. Минуло кілька хвилин поки розвиднилося. Ніхто не крутив динамо, тому й кульки згаслими гірляндами висіли поперек печери.

– Агов! Рок! – Аліна обійшла стіл.

– Ми тут! – голос старшини приглушений.

– Я не бачу! – дитина побігла в дальній закуток.

– Ми замкнені! – голосно хрипів Рок.

– Де вас шукати?!

– Від столу йди навскоси до комори! Двері з віконцем! – надривався полонений гном.

– Зрозуміло! – зраділа дівчинка. Справді, темні дошки відмінно маскували приміщення.

– Засув смикни! – Рок просунув ніс крізь віконце.

Аліна вхопилася за криву залізяку й з усієї сили потягла вбік. Тугий засув жалісно скрипнув і піддався.

– Нарешті ми вільні, – старшина обійняв Аліну, ставши навшпиньки.

Дитина позадкувала, пропускаючи мовчазних адептів.

– Молодець. Я в тебе вірив.

– І казочкам Глюка про біду. Її ви самі собі влаштували, бо полінувалися канал прокопати. Ви залежите від дощу, а посухи нищать врожай.

Старшина почувався винним. Правду казала Аліна. Поки слухали нісенітниці адептів, згаяли час.

– Не все втрачено, – змилувалася дівчинка. – Піймаємо Глюка й примусимо працювати на загальне благо.

Грох і Крах мовчали, переживши крах особистого світосприйняття. Ідеали хибні, вчитель посередній, істини ламкі, стовпи віри глиняні. Адептам нічого запропонувати послідовникам.

– Годі себе мордувати! Фізична праця лікує! – оптимізм Аліни не пробив щити зневіри. Крах підстрибнув за звичкою, а в очах смуток і біль.

– Дивні ви, – підбадьорювала дитина. – Крах зможе посадити свій улюблений виноград, а Грох приходитиме до Мідної Гори й дивитиметься на хмари.

– Дитино, ми – свідки й кожного дня споглядати хмари… – Грох розвів руками. – Як можна жити у світі, де хмари рояться навколо гори, а вологи більше, ніж достатньо. Де таїнство? Обряди втрачають сенс, гноми звикають до води, віра зникає.

– Ходімо, нам треба Глюка наздогнати. В нього карта й ключ. Поки ви спали, він дізнався таємницю ідола й зараз прямує до сховища Леву.

– Нам обов’язково з тобою? – Рок прагнув скоріше повернутися в селище та організувати роботи по прокладанню каналу.

– Дивіться, але цього разу прийде справжня біда. Одна не впораюся з тим божевільним ученим. О, Піл, – Аліна вгледіла комаху. – Прослідкуй, будь ласка, за Глюком.

– Розвідників я вислав, – чимала бджола покрутилася над дівчинкою й вилетіла назовні.

Старшина вагався:

– Крах і Грох, – нарешті мовив Рок. – Ви підете зі мною та Аліною?

– Мандрівки не суперечать сонцю, адже воно теж котиться небом, – відповів холерик.

– Хмари сунуть небом, отже табу нема, – адепт потроху звільнявся від облудливих ілюзій.