58 Підозри Глюка

Вчений виношував план. Тер підборіддя, торкався ґуль на лисій голові. Очі бронювалися байдужістю, фіолетові губи черв’яками вигиналися на жовтих зубах.

– Аліно, я здогадався, що гноми дурили мене. Зрештою отримав бажане. Давай талісман, – Глюк простяг кістляву руку.

– У мене теж завдання, тож я маю бути поруч, коли ти його використаєш, – дівчинка вловила збентеження на обличчі, але воно миттю розчинилося в плямистій блідості.

– Не довіряєш? – лагідно вишкірився вчений.

– Я мало тебе знаю. Гадаєш, прагну тобі зашкодити?

Глюк грався пальцями, сплітаючи їх вузликами. При цьому чулося потріскування суглобів.

– Справа в цілі, яку ти переслідуєш, – мовив довготелесий, ретельно добираючи слова. – Ми можемо об’єднати зусилля, а можемо йти різними шляхами, – чоловік кинув гострий погляд з-під рідких брів.

– Влада мене не цікавить, і я проти насильства, – Аліну пересмикнуло від огиди. – Я тут для того, аби знайти щось цінне й забрати.

Глюка раптом приглючило. Вчений надовго закляк. Навіть пальці перестали рухатися.

– Так і знав… Здогадувався, – пробурмотів учений. – Леву подбав про спадок. Хтось мав прийти й забрати його. Дитина – хороший варіант.

– Поясни, – попросила дівчинка.

– Охоче, – чоловік зрушив з місця, мовби після сплячки, перечепився через лапу машини, відсутнім поглядом ковзнув по ній і повів Аліну до тунелю. Дитина здогадалася, куди він веде.

– Ось вона, – вчений сів на згорнуту рулоном ковдру.

Півметрова малахітова статуя стояла в оточенні різнобарвних гострокутних камінців.

– Ідол має секрет, – пояснював Глюк. – Я не ризикнув розпиляти його чи розбити. Рудокопи раді старатися, однак могли пошкодити те, що лежить всередині, – вчений поклав руку на живіт і скривився.

– Вечеря була смачна, – поспішила запевнити дівчинка.

– Не дуже, – буркотів чоловік. – Мало спецій, а сіль економимо. Гноми тремтять над кожною дрібкою. За їхні смарагди, рубіни, сапфіри дають все менше солі. Знецінюються камінчики.

– І у вас проблеми, – Аліна обійшла навколо ідола. – Знецінення цінностей, – пояснила. – В нас машини складні. Люди керують ними. В повітрі на літаках літають, під водою плавають, в космосі бувають.

Вчений побоявся розпитувати детальніше, проте впевнився в правильності прийнятого рішення.

– Повернімося до ідола, – нагадав чоловік, схрещуючи пальці. – Ти згадала про талісман. То закінчімо справу й разом глянемо, що в ньому приховано.

Аліна дістала пластинку, вклала в гніздо й притисла. Схований всередині механізм глухо клацнув. Голова відскочила, викинувши фігурну залізну річ.

– Ключик, – розчаровано мовила Аліна. – Як у Буратіно, – трохи подумала. – Все ясно. На пластинці карта з позначкою. Треба йти туди й скористатися ключем.

– Ми разом розкриємо таємницю, – прошепотів Глюк, вражений інтелектом дитини. – Ти станеш другим Леву. Нас чекають величні справи, – очі вченого фанатично блищали. Чоловік підскочив, заклав руки за спину й став схожим на знак питання.

– Я не хочу бути Леву, – запротестувала Аліна. – Правду кажучи, знаю трохи математику, географію, мову, але фізику, хімію не вивчала. Користі від мене жодної.

Та Глюка хіба переконаєш? Він радісно потирав долоні, виламував пальці, крутив головою, бігав печерою, а потім став як укопаний:

– В мене є книги! Ти швидко навчишся! Ходімо! – Глюк силоміць потяг Аліну в кабінет. – Дивися, скільки їх! Почитаєш, подивишся малюнки, розбереш схеми. Я їх зрозумів, а тобі раз плюнути освоїти описи мінералів, шари порід, видобуток руди, обробку, плавку, заливку, – вчений підвів дівчинку до глибокої ніші.

– Тут погано видно та й мова мені чужа, – Аліна взяла важкий фоліант, аби глянути який там текст.

Глюк тим часом прослизнув до стола з паперами, смикнув прихований важіль. З легким шурхотінням нішу закрили міцні металеві ґрати.

Дівчинка відклала книгу:

– Досить, Глюку, жартів. Я втомилася й хочу спати. Відчини, я піду до своїх гномів.

Вчений сердито зиркав на бранку:

– Маю підозру, що тебе підіслали вороги, тому посидиш кілька днів у цьому затишному місці.

– Які вороги? Я сама прийшла, – Аліна шарпнула ґрати.

– Ти прийшла по скарб, – лагідно продовжив Глюк, задоволений, що так просто загнав дитину в пастку. – Він мій!

– Який скарб? – не второпала дівчинка, картаючи себе за відвертість.

– Нагадаю, ти сама говорила про нього. Він у нашому краї один – заховані розробки Леву. В мене є ключ, і є карта, тож завтра піду на пошуки. Спадок Леву належить мені! Нарешті пощастило після довгих років поневірянь. Злидні, хвороби, голод. До мене дійшли чутки про майстра. Той чоловік скрізь лишав помітні сліди. То лопаті до човна прилаштує, то пірнати з трубкою навчить. Механізми різні майстрував. Багато подорожував. Зрештою зупинився в Ушоа, притяг ідола й зник. Я прийшов по спадок великого винахідника й заберу його.