57 Страшна істина

Мак Бан, пересвідчившись, що двері надійно замкнені, повів Наталю та кухарів до катівні. Підступний розум барона генерував десятки карколомно-божевільних ідей, але зрештою схилявся до найбільш безпечного способу вислизнути таємним ходом. Бунтівники, ймовірно, не здогадуються про нього, інакше давно б захопили замок, отже можна ним скористатися. Закладені діжки з порохом унеможливлять переслідування. Мак Бан матиме двох заручників, а гроші розв'яжуть будь-яку проблему. До того ж апартаменти барона розташовані поблизу спальні дружини Патріка.

Мак Бан потер долоні, посміхнувся Наталі:

– Вас краще тримати живими. Користі більше.

Наталя опустила очі, аби не виказати справжні думки. Від цього пройдисвіта важко відкараскатися. Вичавить всі соки, а потім викине використаною ганчіркою. В критичній ситуації жінка захищатиметься й покаже своє вміння володіти мечем.

Брюс і кілька вояків супроводжували бранців Мак Бана до катівні. Злий лицар мав думку допитати Боба із-за підозри в змові. Надто дружно кухарі кинулися захищати відьму.

– Брюсе, наглядай за кухарями та подумай, куди замкнути відьму з синком, – самозванець прислухався й почув розпачливі зойки отця Домініка. – З якого переляку він верещить? Наче його катують. Хотів би я побачити це на власні очі, – нащадок Гуго смикнув двері й остовпів: у кріслі з голками звивався прив’язаний святий отець, а Дмитрик і Сем по черзі натискали важіль.

– Ви що собі здумали?! – гримнув Мак Бан, а сам ледь стримував сміх.

– Рятуйте! – захлинався Домінік, пускаючи криваві сльози. – Малі шибеники знущаються! Визволяйте!

Злий лицар зволікав. Запізно зметикував, що втручанням позбувся нагоди здихатися претендента на гроші. Ватикан жив без єзуїта й ще тисячу років проживе.

Начальник охорони кинувся виручати служителя церкви, але злий лицар міркував інакше:

– Брюсе, тримай під наглядом двері… Тебе, отче, не можна одразу з крісла витягати. Рани відкриті, з них витече кров, і ти сконаєш у муках. Нагадаю, отче, – барон насолоджувався картиною страждань свого спільника, – твої слова про випробування. Бог почув молитви й уклав грішне тіло в премудрий пристрій. Згадай мучеників. Ти обов’язково поповниш їхні ряди. Церква пам’ятатиме твій подвиг заради величної ідеї.

Отець єзуїт на мить забув про пекучий біль і витріщився на барона. Про які випробування той меле, коли купа голок стирчить в тілі.

– Я ж твій однодумець, права рука, ліва… Я помагав тримати людей у покорі!

– Помагав… знищувати їжу, вино, народ проти мене настроювати! – весь накопичений бруд у душі Мак Бан вихлюпнув на Домініка. – Звідки взялися бунтівники?! Твоїми стараннями! Я ж просив не чіпати жінок! Відьми тобі ввижалися! А справжня ось вона! – барон штрикнув палець в бік Наталі. – Побувала в Гнилих Підвалах і принесла карту! Скрині в мене! Купа золотих монет! З відьмою ліпше мати справу, аніж з тобою! Семе, дави сильніше, щоб кишки з цього борова повилазили!

Святий отець звивався вужем, на губах виступила піна, в очах палахкотів жах. Випробувати на власній шкурі всі принади тортур Домінік не сподівався, але довелося.

– Спікся, – констатував стан отця Дмитрик.

– Хай трішки відпочине. Я йому ще іспанський чобіток прилаштую, голки під нігті позаганяю, кісточки поламаю, – жорстока посмішка блукала на губах Мак Бана. – Брюсе, – самозванець перевів погляд на Боба, – як гадаєш, кухар-заколотник заслуговує на смерть?

– Заслуговує! – відгукнувся начальник вояків.

– Сьогодні в мене свято, – Мак Бан скромно опустив очі долі й склав долоні, демонструючи смиренність, – тому смертну кара скасовую. Натомість кухар сидітиме тиждень на ланцюгу в товаристві отця Домініка.

– Бобе, чого мовчиш? – Наталя глянула на кудлатого чоловіка. Той зберігав спокій і хитро мружився.

Дмитрик ніби отямився після кошмарного сну, провів рукою по очах, довго вивчав непритомного єзуїта, згадав, що сам став катом, здригнувся й підійшов до матері:

– Мамо, я захищався. Той піп сам винен. Сипав прокльонами та лайками. Мамо, я справді сидітиму в казані зі смолою, а чорти підкладатимуть дрова?

– Не слухай ту маячню, – жінка обійняла сина. – Пекло ми самі створюємо… Почитай Данте, – Наталя згадала про хрестик і зняла з шиї. – Семе, візьми. Я виконала твоє прохання.

Хлопчик прийняв річ, уклонився.

Мак Бан готував ланцюг для кухаря:

– Бобе, готово. Підходь. Сподіваюся, згодом подякуєш за науку й служитимеш вірно, – самозванець тримав наготові кайданки.

Нащадок Патріка перезирнувся з Тревором і Робіном, а Наталя, спостерігши те, ледь хитнула головою. Почався жорсткий бедлам. Відштовхнувши сина якомога далі від епіцентру бійки, жінка першою накинулася на Мак Бана. Сильна, вертка Наталя в одну мить заволоділа зброєю, звалила барона на долівку й притисла коліньми горлянку:

– Смикнешся, посаджу в крісло замість Домініка.

– Брюсе, заколот! Скликай бійців! – пручався самозванець. Металеві обладунки заважали Наталі притиснути чоловіка як слід. Поки вояки в ступорі, лікарка розрізала шкіряні ремінці й скинула з грудей панцир з гербом.

Боб і решта кухарів скрутили Брюса. Бійці в паніці розбіглися. Історія повторювалася.