56 Жаданий скарб

– Куди котиться світ?! – кричав Мак Бан, очоливши групу бійців. – Кухарі захищають відьму! Бобе, я пізніше з тобою розберуся! Моли Бога, щоби скрині були там!

Боб і його помічники скорилися долі. Нащадок Патріка зволікав з проголошенням себе законним спадкоємцем справжнього Мак Бана. Хтозна, як поводитиметься начальник вояків Брюс. Раніше кухар згарячу доводив Наталі, що при наявності записів уся охорона стане на його бік. Зараз ця впевненість пропала. Чи погодяться бійці міняти господаря? Надію давали підслухані балачки. Охоронці незадоволені низькою платнею та поганим харчуванням. Злий лицар боїться бунтівників ззовні, а отримає заколот зсередини.

Наталя міцно тримала карту в руці й вела шукачів лабіринтами замку:

– Шукайте позначку! – жінка роздивлялася камені. – Вибите коло!

– Є! – гаркнув Брюс, відступаючи вбік.

– Ану, кухарі, покажіть силу! Жерти смаколики вмієте, тож попрацюйте молотами на свого хазяїна! Мерщій!

– По центру бийте, – попередила Наталя.

Чоловіки поплювали на долоні, зважили в руках важкі інструменти, похмуро зиркнули на Мак Бана. Той позадкував, аби не отримати по макітрі.

Гупання відлунням покотилося аж до верхівки башти. Згори посипалася трухлявина, впала гнила балка й до смерті налякала вояків.

– Бийте скоріше, щоб вам руки повідсихали! – пінився люттю злий лицар.

Охоронці притиснулися до стін.

Били вдвох.

– На яйцях замішували? – плювався Робін. – Розчин міцніший за камінь!

– Ні, на вапняку, – висловив здогад Тревор.

– На слині Гуго, – їдко сказав Боб.

– Еге ж! – Робін замахнувся й з усієї сили вперіщив по каменю, аж башта загула. Шматки деревини, обліплені послідом кажанів, рясним дощем посипалися згори.

– Точно тут? Не переплутала? – Боб думав, що луплять по основній стіні, а вона в шість ліктів завтовшки.

– Я по карті дивлюся. По ній все сходиться.

– Будемо бити, – нащадок Патріка ширше розставив ноги, прицілився, гупнув. Дуже вдало попав по краю кола. По стику зазміїлася тріщина. Кухарі кинулися розчищати прохід.

Мак Бан, боязко позираючи на стелю, ледь видиму в сутінках, сунув голову в отвір, нюхнув повітря, скривився:

– Мертвечиною смердить. Дід, хай йому легко спиться, полюбляв прибирати свідків різними способами. То у воду вкине, прив’язавши на шию камінь, то живцем замурує, то отруїть, але хитро. Жертва не підозрює, що приречена. Їсть, п’є, веселиться. Аж раптом навалюється слабкість і кінець. Хороший дід був. Творча натура. Проста різанина викликала в нього відразу. Бобе, ти перший у черзі заробити помилування. Решту посаджу на ланцюги й тиждень без їжі.

Наталя взяла ліхтар:

– Досить базікати, – жінка протиснулася в отвір, переступила розкидані камені. Мак Бан узяв кількох вояків і слідом.

Пів століття тому каменярі на славу попрацювали. Скільки їх лишилося живими, невідомо, але скелетів у вузькому проході вистачало.

Наталя переступала кістяки. Після Гнилих Підвалів жінку важко налякати, а Мак Бан голосно патякав про винахідливість Гуго.

Боб разів десять примірявся збити охоронців з ніг, заволодіти зброєю й розібратися з самозванцем. Кухар заспокоював себе тим, що злий лицар колись втратить пильність. Тільки вбити лицаря не велика заслуга. Боб стане звичайнісіньким розбійником, устромивши ножа в спину, а не здобувши перемогу в чесному бою.

Тунель зрідка повертав, підіймався, опускався. Єдине розгалуження далі. Треба повернути вправо. Прямо – пастка з плитою, котра впаде на голови, а зліва – кам’яний мішок. Одержимий маніакальною підозрілістю, власник багатств Гуго перемудрив самого себе. Тому й знадобилося малювати карту, писати пояснення, інакше нащадки, потрапивши сюди, навряд чи вижили б.

– Тут, – Наталя присвітила, аби розгледіти значок. – Трикутник…

– Що не так?! – долинув ззаду грізний окрик злого лицаря.

– На карті три позначки, а не одна.

– Ламайте! Пропустіть! Геть з дороги! – Мак Бан порозкидав охоронців, тупо вирячився на трикутник, потім видер карту з рук Наталі й довго її вивчав.

– Нічого не розумію, – буркнув самозванець.

– Може бути прихованою пасткою. Бобе, як там описано? – жінка відтіснила лицаря.

– Трикутників має бути три. Починати з верхнього, потім натиснути лівий, а останнім правий.

Наталя протирала сусідні камені.

– Ламайте! – скипів Мак Бан і спробував забрати в Боба молота.

– Ми відійдемо, а ти роби що хочеш, – лікарка відступила до вояків і раптом крикнула. – Ось воно!

Вигук привів до тями оскаженілого від жадібності лицаря.

– Натискай, Бобе!

– Де важіль? – чоловік розгублено розглядав фігури.

– Просто натисни верхній.

Кухар потер долоні, сплів пальці, витер чоло, оглянув низьку стелю й обережно надавив на верхній трикутник. Він поліз усередину, й щось там клацнуло. Люди завмерли в очікуванні.