55 Вчений і механічна іграшка

Гноми старалися. Кремезні чоловічки розігнали своєрідний метрополітенівський потяг до пів сотні кілометрів на годину. Аліна часто заплющувала очі, скрикувала в передчутті катастрофи. Платформа рипіла, підскакувала, кожної миті ризикуючи зіскочити з рейок. Поїзд летів тунелями та штучними печерами. Стіни печер грали дивовижними смарагдовими та рубіновими відблисками. А потім навалився липкий морок, примусивши Аліну зіщулитися від страху. Дівчинка мертвою хваткою вчепилася в бортики та нахилила голову до колін, аби не вдаритися об низьку стелю.

Гноми-мотори тим часом розважалися оповідями смішних історій і голосно реготали. Перспектива розбитися на крутому віражі їх абсолютно не бентежила.

Скоро почався підйом. Поїзд сповільнився, а гноми хекали від натуги.

– Я можу пройтися пішки! – крикнула Аліна.

– Сиди! Глянь, адепти на місці?! – озвався старшина.

– Темно, але чую шарудіння!

– Шкода! – Рок сподівався загубити їх по дорозі.

– Я поможу! – дівчинка злізла з платформи, вперлася ногами в кам’янистий ґрунт і штовхнула потяг.

– Легше, а то гномів задавиш! – грубий голос Спіка потонув у гуркоті обвалу. – Приїхали! Дорога перекрита! Хлопці, засвічуйте ліхтарі!

Помічники дістали закриті світильники, запалили свічки. Очам відкрилася похмура картина завалу. Доведеться повертатися.

– У нас тут ціла мережа ходів! – оптимізм Спіка вражав. – Прорвемося!

Адепти глухо стогнали. Їх розв’язали й витягли кляпи, заборонивши говорити під страхом побиття.

Поїзд відкотили до найближчого розгалуження та перевели стрілки на правий тунель. Покотилися вузьким обхідним шляхом. Він був довгим і заплутаним. Аліна втратила відчуття часу. Здавалося, цілу добу рухалися в нутрощах Мідної Гори без світла. Раптом над головою заблищали зірки, війнуло вечірньою прохолодою. Тунель був позаду.

– За мною! – скомандував Спік, скочуючись з потяга. Помічників змусив змастити механізм і заодно дав прочухана за іржаві шестерні.

Знову засвітили ліхтарі. Старший рудокоп повів гостей до краю рівного майданчика, попередив про крутий схил і показав вирубані сходи.

Аліна пропустила попередження, зосередивши увагу на дивній ілюмінації внизу. Вона нагадувала підвішену гірлянду електричних лампочок.

– Спіку, що то світиться?

Товстий гном зайнятий:

– Спитай у Глюка. Ваш візит вилізе мені боком. Лівою п’яткою відчуваю, а вона мене ще ніколи не підводила.

– Досить буркотіти. Ми у важливій справі, – примирливо сказала Аліна.

– Багато говоритимеш, накажу зав’язати рот, як отим двом! – сердився голодний рудокоп.

Дорога вниз важка. Слизьке каміння, вогка трава, котра жмутками витикалася зі щілин. Аліна контролювала кожний крок і то ледве трималася на ногах. Першою жертвою став Крах. Він поспішив, послизнувся й покотився сходами. Грох тільки сопів позаду дівчинки та бурмотів під носа про первинність хмар над сонцем, бо хмари закривають світило, тому вони ближчі й важливіші. На тлі цієї балаканини Аліна засумнівалася в своїх висновках. Напевно, Глюк таки чаклун, хмари тримає при собі й не пускає їх до полів. Місія Рока має сенс. Дівчинка перебуває в казковому світі, а в ньому можливо все.

Внизу проходила мощена камінням дорога, яка оминала прямовисну скелю й завертала до освітленої ззовні та всередині печери.

Спік шанобливо зняв брудного капелюха, наказав гостям поводитися тихо, а сам навшпиньках прослизнув у нутрощі гори.

Аліні видно частину печери й відблиск обладунків мурахоподібної істоти. Вона лежала на череві, розкинувши навсібіч шість товстих лап.

Світлі кульки над входом раптом згасли, але за хвилину знову засвітилися. Аліна могла заприсягтися, що перед нею електричні лампочки. Он і дроти висять. Все, як удома. Тільки звідкіля вони тут узялися? А, казка…

– У хороших гномів є електростанція, – прошепотіла Аліна. Цей світ усе більше нагадував бутерброд, у якому різні епохи нашаровувалися одна на одну. Оце тобі простенький квест. Сюжет ускладнювався, проте зараз принаймні є шанс копнути де треба.

Спік затримувався. Рок нервував. Побитий Крах стогнав, а Грох складав нову теорію перетягування хмар до селища.

Спітнілий рудокоп з’явився зненацька, втерся капелюхом і до Аліни:

– Вельмишановний Глюк зацікавився гостею, а тому просить почекати, поки готується вечеря..

– А його учні? – з надією питав старшина. – Про Краха та Гроха питав?

– Сам спитаєш. Я й так послугував блискавковідводом. Господар не в доброму гуморі. Та клята машина відмовляється працювати. Гноми втомилися крутити педалі. Краще мати наші прості ліхтарі, аніж оте дикунство, – Спік показав на лампочки.

– Дикунство? – здивовано перепитала Аліна. – Передові технології. В нас таке освітлення вже сто років існує…

– То у вас, – рубонув рукою Спік. – А нам воно зайве. Світло. Пхе. Сонце є, каганці, свічки. Нам достатньо.

– Заспокойся, – Рок подумав про бджіл. Мабуть, повернулися у свій гай.