54 Гноми-рудокопи

Обабіч стежки височіли відвали породи.

– До Мідної Гори палицею докинути, – втомлений Рок витер піт.

Перепочинок знадобився всім. Навіть Крах і Грох перестали триматися по різні боки воза, тимчасово закопавши сокири суперечностей.

– У них був один вчитель. Чому проповідують різні ідеї? – Аліна в Поневоленій Принцесі ставила менше питань. Там ситуація була зрозумілішою, а в казковому Сільському Пейзажі заплутана історія в дусі детектива. Чаклун – не чаклун, гноми прикидаються дурниками, божка поцупили, талісман розбили. До всього цього приплутаний кліматичний апокаліпсис. Валюта відсутня, лише натуральний обмін.

– Глюк окремо навчав адептів.

– Експериментував, значить, – Аліна захекалася й пила воду з гарбузового калебаса. – Все одно дивно, – розмірковувала дівчинка, – що забув у вашому краї чаклун?

– Сам гублюся в здогадах. Може, це якось пов’язане з Леву. Чоловік прийшов до нас невідомо звідки, привіз ідола достатку, зробив талісман, а потім зник. Після того ми жили добре, – тяжко зітхнув Рок. – Ех-х-х, спека спалила врожай. Солі б нам. На неї можна виміняти будь-що. В навколишніх краях вона справжня цінність. Куций, досить спати, тягни воза! – крикнув старшина, підганяючи тяглового бабака. – Скоро будемо на місці, – гном витер з чола рясний піт. – На схилі вечорами збираються рудокопи.

Сонце скотилося до обрію. Сутінки теплою ковдрою огортали ландшафт. Гора засяяла блискітками слюдяних пластинок.

– Чого мовчите? – Рок звертався до адептів. – Вчора ви були балакучі, а сьогодні наче води в роти понабирали. Посперечайтеся. Ідеї скінчилися? Чи слухачів мало? – старшина прагнув розворушити пригнічених адептів. Веселун Крах забув про підстрибування. Подорож була для нього випробуванням.

– Вчителя скоро побачите, – підбадьорював Рок.

Адепти страдницьки опустили голови. Мабуть, не раді майбутній зустрічі. Вважали себе провідниками надсучасних ідей, але прихильники не оцінили зусиль.

Вздовж гори синюватим полум’ям засвітилася доріжка.

– Гноми зараз вийдуть, – старшина струсонув головою. Майнула думка просити Глюка забрати учнів, аби позбутися розколу в селищі.

– Дивне світло. Наче газ горить, – Аліна підбігла ближче, простягла палець і обпіклася. – Ой! Точно газ!

– Рудокопи виводять його на поверхню трубками й спалюють, – старшина стукнув молотком по металевій пластині, підвішеній біля отвору. Низький розкотистий гул розлігся довкола.

З шахти викотилися вагонетки, наповнені породою. Замурзані гноми погасили ліхтарі, склали інструменти, а старший рудокоп – огрядний гном у подертій шкіряній куртці – підійшов до гостей:

– Як поживаєш, друже Рок?

– Погано. А ти, Спік?

Кругле лице огрядного розпливлося вимушеною посмішкою:

– За млинцями з медом сумую.

– Мед привезли, а борошна не буде: сонце спалило врожай.

– Глюк пообіцяв нам сто мішків дістати.

– Поділитеся? – миттєво зметикував Рок.

– Глюк заборонив. Лише вироби з металу, – темні очі старшого рудокопа ковзнули по Аліні. – А це чудо звідки? На людину схоже.

– Я і є людина, тільки маленька.

Рудокопи відтягнули вагонетки далі й лопатами вивантажили пусту породу.

– Дитина, – Спік почухав короткого носа зашкарублими пальцями. – Ясно. Року, викладай, що в тебе?

– Мед на обмін і Глюка треба побачити.

Спік скривився: раніше було десять возів, а зараз тільки один.

– Глюк надто зайнятий, – старший рудокоп спостерігав за підлеглими.

– Ми до нього з талісманом, – гном показав на дівчинку, а та дістала пластинку.

– Глина, – презирливо мовив рудокоп.

– Атож, – Рок давно знав Спіка й дивувався його замкнутості. – Чаклун питав колись про одну річ. Гадаємо, це вона…

– Рудокопи живуть в царстві тіней, рідко бачать сонячне світло. Голови їх зрошує липкий піт, вода просочується в штольні, а підземні річки загрожують потопом! – зненацька прорвало Гроха.

– Янезаздосовам! – заторохкотів Крах.

Спік сердито зиркав на адептів-говорунів і врешті-решт наказав помічникам запломбувати їм роти ганчірками.

– Круто, – тихо сказала Аліна, бо й самій нестерпно слухати маячню.

– Поїдете з нами. Діжки залишите тут, – розпорядився старший рудокоп. Після напруженої праці в шахті він мав би відпочити з кухлем медового квасу, а натомість взяв на себе нові турботи. На око оцінивши вагу дівчинки, Спік наказав притягти з бічного відгалуження найміцнішу платформу.

– Сідай, – огрядний гном звертався до Аліни. Та з острахом умостилася, підібгала ноги й уперлася руками в низькі бортики. Мандрівка обіцяла бути прикольною.

Подали потяг. Хоч би поганенький паротяг, а то лише коротка платформа, оснащена зубчастими передачами та важелями для розгону. Бідним гномам знову напружувати м’язи.