52 Підступи до Мідної гори

Старшина Рок і Аліна роздивлялися склеєний талісман. Гном намагався пригадати сакральне значення червонястої глиняної пластини.

– Дивно, чому саме до вас придибав чаклун, а потім оселився в горі? – Аліні кортіло дізнатися справжні задуми Глюка стосовно гномів.

– Сьогодні знову збори. Прийдеш? – старшина старався розшифрувати закарлючки та глибокі борозни на глині.

– Досить з мене нісенітниць. Ліпше подумаю над загадкою. Хто робив цю річ?

– Один майстер. Він звідкілясь притяг ідола, поставив у центрі селища, згодом виготовив пластинку, а потім її розбив.

– Гадаю, тут карта намальована. Дивися, ось ця звивиста лінія біля краю наче річка. Крапки – хатинки. Палички – дерева. Конус – Мідна Гора. За нею пагорби, долина і зірочка-знак.

– Уява в тебе багата, проте… Ти, мабуть, права. Колись давно було що ховати від зажерливих дармоїдів. Гноми забули, а талісман – то нагадування.

– Точно! – скрикнула Аліна. – Ми розкриємо таємницю!

– Спочатку підкріпися, – Рок розгорнув хустину й виклав шмат курки, коржики з медом, солодкі огірки. – Поїж, дорога далека.

– Спасибі, звикаю менше їсти. Чому рибу не ловите? – дівчинка підозріло обдивилася дебелий огірок, надкусила.

– Велику виловили, а з дрібноти малий зиск. Хай підросте. От солі в нас дійсно обмаль. Ми її на мед в скельних гномів міняли, а ті діставали її десь по той бік Білих Скель. Кажуть, є солоні озера, проте для нас вони недосяжні, тому кожна господиня тремтить над кожною дрібкою. Це наш єдиний скарб.

Аліна, поки видно, вивчала малюнок напам’ять. Без сумнівів, то була мапа місцевості. Зірочка означала сховище.

– Розкажи про Мідну Гору, – дівчинка сиділа на траві, міцно затиснувши пальчиками пластину.

– То слухай… Але це мені Спік повідав, коли минулого разу ми туди збіжжя возили… – і гном почав оповідь.

 Аліна яскраво уявила шлях до Мідної. Вози, гномики в солом’яних капелюхах під спекотним сонцем. Попереду виростає гора. Схили заплетені зеленкуватою сіткою окису міді. Біля підніжжя отвір у величезну печеру. В самому кінці, де стеля плавно опускалася вниз, ховалося лігво чаклуна. Темна потвора, схожа на гігантську мураху, лежала на втрамбованій землі. Далі прорубаний овальний хід до меншої печери. В ній прохолодно, чисто, посередині озерце з мінералізованою водою, а в колі, викладеному світлими камінцями, стоїть малахітова фігура довгоносого ідола. Гарно вирізьблені великі очі та руки, складені на грудях. Ноги ледь намічені. Шия товста з  глибокою виїмкою. Там має бути річ, яка здатна оживити ідола.

– … Це мені по секрету повідав рудокоп. Гноми часто бувають в оселі чаклуна, тому все бачать і знають. Мені вже час на збори. Раніше лягай спати: завтра важкий перехід.

Дівчинка послухалася поради й чесно проспала всю ніч, а коли прокинулася, протерла очі й збігла схилом до річки вмитися. Глянула на склеєну пластинку, зітхнула: таки зав’язла по самі вуха в заплутаній фентезійній історії, де гноми, чаклуни, бджоли, механічні витвори скельних майстрів. Усе це пов’язане. Чи вдасться Аліні розплутати клубок?

– Готова?! – на схилі чекав старшина зі сніданком. Те саме, що й учора, тільки солодкого м’яса більше.

– Готовий! – продзижчав Піл. – Я з вами! Нудно в селищі. Хочу подивитися на ті білі гори.

– З голоду помреш, – відмовляла молодша Терещук.

– Рок бере з собою запас меду й води. Питиму замість нектару.

– Один полетиш з нами? – підозріло поцікавилася Аліна.

– Я відібрав з пів сотні добровольців. Сині нападуть, боронитимемо. Наша королева дала дозвіл!

Рок знизав плечима, мовляв, побачимо й показав на віз, навантажений діжками з медом і стиглими овочами:

– Це для скельних гномів. Спробую домовитися за сіль.

Аліна ледь стримала сміх, коли вгледіла бабака, запряженого у віз.

– Давай, Куций, тягни! – Рок розбудив тварину.

Поміж листя загула бджолина зграя.

Сюрприз чекав біля гаю: адепти Крах і Грох з пісними пиками ждали старшину.

– Ми з вами! – одночасно видихнули лідери течій. По тону ясно, що на подорож їх спонукали прихильники.

– Бачиш, Аліно, гноми виявилися розумнішими, давши завдання очільникам супроводжувати нас і помагати знаннями.

– Вони більше заважатимуть, особливо Грох, – пошепки сказала дівчинка.

– Так вирішила громада, – розвів руками Рок.

Грох і Крах мовчали, обурені тимчасовим вигнанням.

– Звідки вони отих ідей нахапалися? – Аліна ззаду стежила за «доважками».

– Ех-х-х, довго розповідати. Гноми не знають грамоти.

– Це я помітила, а ти? – дівчинці хотілося більше знати про гномів і втерти носа Гроху, змусивши на плечах нести той «лід».

– Теж, але маю досвід. Тримав у руці стилос. Учителем був чаклун Глюк. Спочатку він гостював у нас, вирізняючись зростом, худобою тіла, бородавками та лишаями, проте був грамотієм. Привіз цілу скриню книг, написаних мудрими людьми з далеких країв. Навчав різним речам, розпитував про наші вірування, залазив у душі з метою вивідати джерела нашого достатку. Всі в світі живуть погано, а ми добре. Ех-х-х! Вивчав нашого ідола. Постійно крутився біля нього, мацав, питав про загублену річ, котра у виїмку повинна вставлятися, розпитував про майстра. Пам’ять в нас коротка. Багато чого забули, а про талісман сказали, що він розламаний і не відаємо, куди поділися уламки. Глюк розсердився й придумав хитрий хід, аби ми добровільно схотіли скуштувати тієї біди, – Рок замислився. – Пам’ятаю розповіді про засушливі роки. От я й думаю, чаклун винен, чи то просто погодні умови так склалися.