50 Адепти двох течій

Сонце сховалося за опуклі зелені шапки товстостовбурних дерев, схожих на дуби. Листя різьблене, але замість жолудів звисали китиці чорних ягід. Кора гладенько-сіра, гілки розложисто-криві.

На галявині за селищем біля могутнього дерева гноми зібралися вирішувати свою долю. Прийшли малі й великі, жінки та чоловіки.

Старшина Рок прикрасився коричневою візерунчастою стрічкою через плече, а штани перевдягти забув. Зате адепти двох течій вирядилися наче на свято. Адепт Дощових Хмар Грох нагадував обскубаного індіанського вождя часів дикого заходу. Похмурий гном мав плямисте обличчя, маленькі злі оченята та ніс баклажанового кольору, що наводило на погані думки щодо зловживання медовухою. В противагу Гроху адепт Сонячних Днів Крах був веселим зморшкуватим стариганом, котрий весь час підстрибував од надлишку позитивних емоцій. На жовтому капелюсі стирчали золотисті пшеничні стебла, перев’язані червоною стрічкою.

Мешканці Ушоа поділилися за уподобаннями й повсідалися прямо на траву.

Аліна трималася Рока. Той спершу привітався зі всіма, демонструючи стійкий нейтралітет, потім представив гостю й від імені селян запросив її приєднатися до зборів.

Гноми перешіптувалися, скоса поглядаючи на гуліверове дитинча, прикидали, скільки таке здоровило з’їдає за раз і спантеличено сплескували долонями, радіючи, що те «щастя» звалилося на шию Рока.

Жовто-зелені бджоли сиділи на гілках дерева, аби знати напевне, відбиратимуть гноми мед, чи дадуть комахам бажаний спокій.

Адепти трималися природно, походжали серед прихильників, віталися, вклонялися один одному, й ніби бійцівські півники готувалися до поєдинку на радість глядачам.

Аліна всілася по-турецьки прямо на стежці, котра розмежовувала групи, підперла кулаками голову й приготувалася дивитися гномівське шоу.

Маленькі гномики, як усі нормальні діти, пустували, бігали, діставали дорослих і смикали гостю за волосся.

Старшина Рок для порядку гримнув на дітлахів, пообіцявши в разі непослуху замкнути їх у темний льох. Погроза тимчасово втихомирила малечу.

Зібрання почалося з дуже складної процедури надання слова першому промовцю. Адепти наперебій поступалися правом один одному, медоточиво нахвалюючи ділові й ораторські здібності опонента. Зібрання могло закінчитися, так і не розпочавшись.

Рок гримнув удруге, вказавши на нетривіальні обставини заходу й вимагаючи від лідерів обґрунтувань своїх ідей і шляхів для втілення в життя.

– Та киньте жереб! – крикнула Аліна. Гноми подібних речей не знали. Дівчинка взялася пояснити, однак спроба виявилася марною. Тоді дитина взяла дві гілочки. Одну вкоротила, затиснула в долоні, підрівняла краї та запропонувала адептам тягти. Довга – перший виступ, коротка – другий. Крах витяг довгу. Нарешті вирвалися з зачарованого кола взаємних дифірамбічних поступок. Адепт Сонячних Днів для початку пострибав перед прихильниками разів п’ятдесят, заспокоївся. Виставивши вперед коротку ніжку в шкіряному довгоносому черевику, гном простяг до слухачів руки й весело заторохкотів словами наче кулями:

– Модорогіслу! – пристрілювався жартівник. – Яховазасп! Минепропанаш! Явсепродудавно!

– Повільніше, будь ласка! – попросила Аліна. Для неї голосова шифрограма Краха заплутаніша мовних перлів Бодруна.

Лідер-холерик ледве стримав обурення: повільніше говорити він просто не вмів і тільки втручання старшини врятувало збори від зриву. Крах погодився контролювати свій мовний апарат.

– Мої дорогі слухачі! – адепт не встигав за вихором думок, що кружляли в голові осіннім листям. – Хочу вас заспокоїти! Ми не пропадемо нашими стараннями! Я все продумав давно! – кожне слово вимагало відчайдушного спротиву швидкості. Слова повинні встигати за думкою, а не плестися лінивою отарою за стрімким конем.

– Кажи просто, ясно й коротко, – підказав Рок.

Крах знемагав од ваги думок. Вони накочувалися хвилею, били по мізках, але одразу розпорошувалися, зіткнувшись з гранітною брилою заборони.

– Легко сказати, тілнадшвид!

Прихильники Краха заступилися за свого лідера й погрожували розборками за цькування. Адепт заспокоїв громаду, бо мав намір перетягти до себе прихильників Гроха. Це потребувало зібраності, концентрації енергії, доказів.

– Мої вірні друзі! – заспівав Крах, силкуючись зосередитися на одній думці. – Хочу донести до ваших світлих голів радість тепла від світила. Чим довше воно світить, тим здоровішими будемо! Наші суперники дорікають спекою, виснаженням землі! Ми відмовимося від традиційного й перейдемо на сонцелюбиві культури! Виноград підійде найкраще, всі його обожнюють, але ми повинні знайти хороші землі! З ягід робитимемо вино й мінятимемо на хліб та овочі!

– Він здійснив подвиг! – під рукоплескання сказав Рок Аліні. – Нарешті всі його зрозуміли, тож у нього з’являться нові прихильники.

Грох злими очицями гіпнозував гномів-ренегатів. На відміну від холерика лідер Дощових Хмар був махровим флегматиком.

Свідки, перелаявшись поміж собою, притихли, коли адепт, зібравши розхристані думки в кулак, нудотним голосом почав провіщати занепад і загибель тим, хто волів піти.

– О-ось що-о-о я ва-ам ска-ажу, – Гроху бракувало прискорювача на вербальний апарат. Слухати важко, хоча кожне слово зрозуміле. Антипод Краха подовгу й зі смаком розжовував елементарні речі, зупиняючись на дрібницях, порівнюючи несумісні речі та заглиблюючись в нетрі пояснень загадкових небесних явищ.