48 Відремонтований відьмак

Виходить, бібліотека, павуки, перепони – навіювання? Наталя інколи приходила до тями, а потім знову провалювалася в безглузді марення, помежовані з маячнею. Поєдинок, поранення, безголовий, вампір, павуки, що загинули під обвалом. Один Сріблястий урятувався. Напевно, жінка отруїлася випаровуваннями, а уява створила вигаданий світ Гнилих Підвалів. Коли ж розірветься фатально скручене коло, й Наталя повернеться в реальність?

По нозі повзла істота. М’які лапки чіплялися за штани. Жінка повільно повернула голову. Еге, ілюзія триває: павук підбирався до стегна. Сріблясті ворсинки створювали гарний ореол навколо тіла. Чому павук тут? Повз би собі далі.

– Ти згадувала про нитки, – сумно скрипнув павук. – Я готовий прислужитися, бо ти щиро хотіла нам помогти. Не твоя провина, що мої родичі вибрали смерть. Ватажку набридло життя в темряві, страху, голоді. Він потяг за собою всіх. Лишався б один… Ми маємо грізний вигляд, але люди страшніші, коли збираються в гурт, озброюються вилами, піками, заливають наші нори горючою сумішшю, підпалюють. Ми це пам’ятаємо. Люди зробили велику помилку, бо тепер потерпатимуть від мишей і щурів. Гризуни розплодяться, розноситимуть хвороби, знищуватимуть врожаї.

– Співчуваю, – Наталя тремтячою рукою погладила спинку павука.

– Ми справді бридкі? – арахнід зіщулився.

– Люди завжди вас боялися та знищували. І в мої часи теж.

– Отже, все по-старому, – павук вигнув черевце й улігся на нозі. – Це міняє мій погляд на вчинок ватажка. Мабуть, він мудріший за нас  і знав, що втеча нічого не дасть. Він сумував за волею, прохолодним лісом, теплою ніркою. Гнилі Підвали стали для нас безпечним прихистком, але водночас і в’язницею.

– Ти хочеш померти? – Наталя заплющила очі. Ворсинки від дотику пальців пригиналися й виникало відчуття, що пестиш котика.

– Я до Патріка піду. Поживу ще трохи.

– З бароном тобі буде добре.

Сріблястий раптом вислизнув з-під руки.

– Ти куди? – здригнулася жінка. – Нам до криниці дістати голку.

– Ерл придумав? – павук завмер.

– Вичитав у паперах.

– Відьмак не вміє читати. Вампір Пітер – інша справа. Патрік багато про них розповідав. Вони майстри заплутувати й примушувати виконувати їхні забаганки.

– Отакої, – розгубилася лікарка, – пришию голову, а Пітер ще якусь пригоду вигадає. Досить бути на побігеньках.

– Тобі не подобається допомагати? – Сріблястий почав світитися. Темрява відступила.

– Помагаю з доброї волі. Ось ти примушував родичів піти за собою, але вони відмовилися. В них був вибір. Я теж хочу його мати. Додому хочу, у свій реальний світ, до дітей.

– А як ти відрізниш вигадку від реальності? – Сріблястий повернувся до Наталі, зблиснувши червонястими крапками очей.

– І то правда, – жінка змушена зізнатися, що марення мало чим відрізняються від дійсності. – Звідки ти набрався всього… цього?

– Від Патріка, кого ж іще. Він, коли помер, вивчив багато мов і прочитав багато книжок у бібліотеці. З нами ділився знаннями. Я став краще розуміти життя. Чому одні гидкі, а інші красиві, чому одних жаліють, а інших зневажають. Жаби гарні? Змії огидні? Мовчи. Ти спочатку злякалася й готова була тікати.

– В маренні тікати нікуди.

– Хто це сказав? Ось криниця, – Сріблястий скромно склав лапи й посилив світіння.

Жінка перехилилася через край і зазирнула в чорнильну, з відблиском, глибінь.

– Захисники Міцного Горішка зберігали в ній живу рибу, але перестаралися й напхали під саму зав’язку. Води було мало, й риба задихнулася. Мертву засолили, та згодом усе одно потруїлися.

– Бібліотека, – Наталі скоро повертатися, а куди?

– Вона ретельно прихована. Старі барони мали доступ, а тепер лише привиди. Рукописи, ділові записи, церковні книги… Пам’ятаю деякі уривки.

Наталя занурила руку. Очікувано холодна. Жінка роздяглася й шубовснула у воду. Видимість нульова, отже доведеться навпомацки. В долоню вп’ялося гостре. Наталя скрикнула й вискочила на поверхню, затиснувши пальцями щось велике. При світлі Сріблястого роздивилася риб’ячий скелет. З нього можна десяток голок зробити. Поклала кістки за бортик і сама вилізла. Холодно, дрижаки пробирають. Хутко вдягла штани, куртку. Трохи зігрілася. Тепер гімнастичні вправи для кращої циркуляції крові. Присідання, змахи руками, нахиляння, розгинання. Досить. Пора рухатися тунелем. Дорогу показуватиме арахнід, але він повільний, тому жінка посадила світну істоту собі на шию. Жорсткі ворсинки боляче кололи, зате видно майже як удень.

Тунель закінчився. Лікарка увірвалася з розгону в просторе приміщення. Начебто вже бувала тут раніше, коли пробиралася Гнилими Підвалами.

– Далеко до бібліотеки?

Сріблястий пригасив світіння:

– Прямуй до пошкодженої колони. Зроби крок вліво. Поміж колонами побачиш вузьку світну смужку. Йди туди. Вона там.

Жінка пішла, але й під ноги дивилася. Досвід блукань давався взнаки, виробивши умовний рефлекс.

Смужка втратила чіткі обриси, перетворившись на туманну пляму.